“Залізний острів” аналіз та цитати Олесь Гончар

Аналіз

Автор: Олесь Гончар.

Рід: епос.

Жанр: новела‐засторога.

Тема новели: романтична подорож закоханих Тоні і Віталика на старий залізний крейсер, яка мало не закінчилася трагедією.

Ідея новели: уславлення кохання, яке робить людину сильною, відповідальною за долю іншої; засторога рятувати гуманіс-тичні цінності і саме життя перед загрозою цивілізаційних процесів.

Образи: Тоня (вожата, дочка чабана Горпищенка), Віталик (радист), Лукія Назарівна (Віталикова мати), дядько Сухомлин, його корова, баяніст.

Символи:

• «Залізний острів» – зловісне унаочнення найжахливішого «варіанту», перед яким може опинитися цивілізація.

• Крейсер – привид трагічного минулого.
• Степ – велич нашої планети, щедро наділеної Богом лісами, степами…
• Море – символ плинності життя, якому немає ні початку, ні кінця.
• Птах – символ спокою.
• Танок Тоні на «рудо‐іржавому вогні розпеченої палуби» – танок безтурботного людства на вістрі дедалі загострюванішої небезпеки.

Місце: степ, море (таврійські степи)

Коментар:

  • Новела входить у роман у новелах «Тронка» (перша назва «Полігон»), що складається з 12 новел «Тронки», які об’єднані авторським задумом, а також спіль-ними героями чи проблемою або темою.
  • В основі – протиставлення, контрасти. Про-тиставлення невмирущої краси природи й неприродності «залізного острова» – старого проіржавілого корабля, який служить мішенню для літаків, протиставлення миру й праці – воєнній загрозі, світлої ра-дості життя – безглуздій смерті. У новелі розкривається одвічна, як і людство, – тема першого юнацького кохання.

Цитати “Залізний острів”

Тоня:

  • «В усьому вона ставила його вище за себе, в його вмінні, в роботі, в здібностях, і якщо тільки чим вона могла не поступатись перед ним чи й перевершувати його, то це, мабуть, своєю любов’ю»;
  • «… з цієї віри в нього, в його здібності й зародилось ще в школі її почуття до Віталика. Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював, який розум у нього чіпкий та бистрий, в трудні хвилини на виручку цілому класові приходила його догадливість, блиск його думки, його тямущість».
  • «Вона була певна, що в майбутньому його жде щось незвичайне, це ж із таких скромняг виростають ті, що стають потім відомими, роблять великі відкриття, а вона ось його не вберегла. Зараз в цій скруті він став ще дорожчий для неї, ніжність до нього росла, гаряче почуття вихоплювалось з душі через край…»

Віталик:

  • «Він, він винен в усьому! І нема тобі виправдань, не шукай їх. Підбив, заманив Тоню, яка з своєю любов’ю так довірливо пішла за тобою, а ти… Куди ти її завів? В пастку, в смертельну пастку завів, не сказавши дівчині всієї правди, не застерігши, що її тут жде». 
  • «При самій згадці про матір душа Віталикова наливається болем. Прийде вона додому, а сина нема, і завтра не буде, і, може, не буде й ніколи! Як він непрощенне завинив перед нею! Виплаче очі за сином. Уява малює її розбитою горем, зістареною, самотньою… Ось як вчинив з нею він, її надія, її опора».
  • «Мовби змужнілим поглядом Віталій оглядає зараз себе, обдумує знову і знову, як це скоїлось і як закінчиться. Невже це і все, що він встиг у житті? Невже це похмуре, як привид минувшини, судно стане залізним саркофагом для них? По суті, нічого ще не зроблено в житті, хіба що примус кому полагодив та керогаз, а всі оті будовані й незбудовані твої кораблі, вони всі попереду, вони помандрують в майбутнє без тебе…».
  • «Треба шукати виходу. Будь-що знайти вихід. Треба боротись. Боротись — цього вчила його мати, вчили в школі, це чув він безліч разів, про це стільки читав…».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *