iosvita.org

“Зачарована Десна” аналіз та цитати Олександр Довженко

Автор:

Олександр Довженко

Рід:

епос.

Жанр:

кіноповість (автобіографічне кінооповідання).

Причина написання:

спогади, викликані «довгою розлукою з землею батьків», бажання «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».

Тема:

спогади письменника про своє дитинство, перші кроки пізнання життя, що переростає в авторські роздуми – про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання людей України, і разом з тим – багатство їхніх душ, моральне здоров’я, внутрішню культуру думок і почуттів тощо.

Ідея

заклик любити, шанувати все те, що робить людину духовно багатою, щасливою, не забувати своїх коренів, щоб стати гідним сином своєї землі.

Місце: 

село Соснівка на Чернігівщині біля Десни.

Композиція: 

складається з низки епізодів, які є спогадами дорослого Олександра Довженка про своє дитинство, розказаними устами малого Сашка (своєрідний сюжет); епізоди перемежовуються роздумами дорослого Довженка про красу людської праці, природи, долю батьків, минуле й сьогочасне, мораль і свій мистецький талант (своєрідними ліричними відступами).

Зміст:

У реальний світ оповідача все частіше починають уторгатися спогади (пролог) – (епізод 1) спогад про город, сад, які насаджувала мати – (епізод 2) спогад про діда Семена, який був дуже схожий
на Бога, любив спати на погребні, пахнув землею й трохи млином, прожив під сонцем коло ста літ – мати ненавиділа діда й вважала його чорнокнижником, зрештою спалила його Псалтир – (епізод 3) спогади про прабабу Марусину, яка любила прокльони і проклинала все (курей, свиней, собаку Пірата, дітей, сусідів) й прокляла Сашка, який повиривав моркву – (епізод 4) спогади про страх перед картиною Страшного Суду, бо в сім’ї всі були грішні – (епізод 5) спогад про відновлення святості (узяв дідову шапку й пішов шанувати старих людей) – (епізод 6) спогад про люоов до музики, а особливо до звуків клепання коси – (епізод 7) спогад про братів‐няньок, які любили спі-вати, за що їх Бог малими забрав до свого ангольського хору – (епізод 8) спогади про батька, який був красивий, одне тільки не-красиве – одяг – безбарвний, убогий – (епізод 9) спогади про народження сестрички та смерть прабаби – (епізод 10) спогади про життя в гармонії з природою й про повінь на Великдень, коли отець Кирило на човні святив паски у селі, яке через півстоліття щезло з лиця землі, спалене фашистами – (епізод 11) спогад про косовицю, дитячу любов до косовиці, про сварки, про зустріч із левом – (епізод 12) спогади про дядька Самійла, який був великий косар, йому навіть дали прізвище Косар – (епізод 13) спогад про дядька Тихона‐мисливця – (епізод 14) спогади про собаку Пірата та його сина Пірата – (епізод 15) спогад про коней Мурая та Тягнибіду – (епізод 16) спогад про похід до школи, де про Сашка вчитель сказав: «Не развитой!» – (епілог) авторські роздуми про минуле, яке було сповнене плачу, темряви й жалю, роботи, тяжкої праці; усе розтануло, як сон – одна лише Десна зосталася нетлінною – звернення до Десни.

Коментар:

У творі є два ліричні герої (малий Сашко як носій спогадів і зрілий майстер, що пропускає спогади через свій гіркий життєвий досвід).

Цитати:

Батько Петро:

• «Багато я бачив гарних людей, але та-кого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, великі й розумні очі, тільки в очах було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи… Скільки він хліба накосив! Жарт лю-бив, точене влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя…»

Мама Одарка:

• «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проіз-ростало. Коли вилізатиме з землі… ото мені радість». «…З того часу мати об’я-вила себе ворожкою і почала лікувати людей від зубів, пристріту й переляку, хоч і сама хворіла…»

Прабаба Марусина:

• «Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі, що сховатись од неї не могло ніщо в світі. Їй можна було три дні не давати їсти. Але без про-кльонів вона не могла прожити і дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились із її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого при-воду. У неї тоді блищали очі… Це була творчість її палкої, темної, престарі-лої душі».

Дядько Самійло:

  • «Не був ні професором, ні лікарем, ні інженером… Але, як і кожна людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар… такий косар, що сусіди навіть забули його справжнє прізвищеі звали його Самійло-косар… Коли б його пустити по миру з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша».
  • Ніколи не треба забувати про своє при-значення і завжди пам’ятати, що мит-ці покликані народом для того, щоб по-казувати світові, що життя прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і най-величнішим з усіх мислимих благ.
Записи створено 216

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.