Українські землі в складі Польщі 20 століття

Найбільше українців було в складі Польщі. Це передовсім жителі Східної Галичини, як до 1918 р. була частиною Австро-Угорської імперії. Поляки поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське. Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся. Протягом певного часу міжнародно-правовий статус українських земель у складі Польщі не був визначений. Паризька мирна конференція 1919 р. дала дозвіл на тимчасову окупацію Польщею Східної Галичини. Але Польща зробила все, щоб увінчати окупаційний статус західноукраїнських земель. Врешті-решт, незважаючи на протести галицького населення, Рада послів великих держав 14 березня 1923 р. визнала Східну Галичину частиною Польщі. Інші західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі згідно з умовами Ризького миру 1921 р., тому уряд ЗУНР повинен був саморозпуститися.

Дискримінаційна політика щодо населення цих територій проявлялася при комплектуванні органів місцевого самоврядування, керівниками яких призначалися лише поляки. Українці майже не мали можливості займати адміністративні посадив державних установах, офіцерські посади в армії, поліції, таємних службах. Польський уряд прагнув до асиміляції українців (бойків, поліщуків, волинян, гуцулів тощо), створення однорідної національної Польської держави.

«Східні креси» (так у Польщі називали західноукраїнські землі) були переважно сільськогосподарським регіоном.

Економічна політика Польщі на українських землях

Осадництво-офіційна політика польського уряду в 1919р., що передбачала створення приватних сільських господарств

Уряд офіційно поділив країну на дві господарські території: Польщу «А», до якої входили корінні польські землі, і Польщу «Б», що складалася переважно із захоплених українських та білоруських земель.

Дешевим кредитами та державними замовленнями промисловий розвиток Польщі «А» підтримувався і стимулювався, в українських землях кредитування промислових підприємств різко обмежувалося. Стимульована польською колоніального занепаду Західної України дедалі більше набуває ознак катастрофічності: на чотири воєводства – Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське – припадало 25% території та 28% населення Польщі, але тільки 16,6% промислових підприємств і 9,8% робітників.

У Польщі «Б» була надзвичайно обмежена видача дозволу відкриття промислових підприємств, а встановлені урядом високі залізничні тарифи обмежували зв’язки з ринками Польщі «А». Внаслідок такої політики в Польщі «А» концентрувалося понад 80% металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництво цегли, вапна, і цукру. Штучне стримування промислового розвитку західної України не дало можливості вилучити аграрного сектору краю значної кількості працездатного населення для роботи на фабриках та заводах, і таким чином пом’якшити проблеми села, що задихалося від аграрного перенаселення і безземелля.

Українське питання та державний переворот у Польщі

У травні 1926 р. Ю. Пілсудський здійснив державний переворот, внаслідок якого в Польщі був установлений режим, відомий під назвою «санації». Прийшовши до влади, Ю. Пілсудський виношує плани відновлення Польщі «від моря до моря». Підготовка до широкомасштабних зовнішніх акцій вимагала стабілізації внутрішнього становища в країні, зокрема, на території національних меншин. Цим і пояснюється зміна акцентів офіційної політики в українському питанні. На зміну політиці тиску приходить гнучкіша політика певних поступок, пошуку компромісів (іноді імітації поступок і компромісів) з метою створення у поневоленого населення ілюзії ліквідації національного гніту. Політика поступок українській буржуазії, як і вся програма державної асиміляції, використовувалася «санаційною» владою недовго. Напередодні Другої світової війни під тиском зовнішніх обставин, а особливо побоюючись позиції Німеччини в українському питанні, польський уряд 1937 р. змінює акценти у своїй національній політиці, повертаючись до доктрини однонаціональної польської держави.

З 1930 р. – вводиться політика «пацифікації» – утихомирення: офіційні масові репресії польської влади щодо населення західноукраїнських земель для поглиблення відмінностей між поляками і українцями.

Реагуючи на полонізацію освіти, свідома українська інтелігенція заснувала у Львові таємний Український університет (1921-1925). Основним центром національної культури в західноукраїнських землях було в 20-30 роки Наукове товариство  імені Шевченка (НТШ) у Львові.

Важливим чинником суспільного життя в західноукраїнських землях була греко-католицька церква, її очолював митрополит Андрій Шептицький, один з найвизначніших духовних вождів українців тих часів. Права греко-католиків захищалися конкордатом (особливою угодою) між Ватиканом і польським урядом, який було укладено в 1925 р. Але ця угода не гарантувала захист від репресій священиків і віруючих цієї церкви. Підставою для репресій могло бути спілкування українською мовою чи відмова від вживання в полонізованій формі прізвищ своїх парафіян-українців.

Також інші окуповані землі:

Записи створено 105

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.