Українські землі у складі Чехословаччини 20 століття

Після розпаду Наприкінці 1918 р. Австро-Угорської імперії постало питання про майбутнє українців Закарпаття. Головним прагненням населення краю було об’єднання з українською державою. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародний конгрес усіх українців Угорщини, на якому було 420 делегатів, проголосив злуку Закарпаття з Україною. Але вкрай несприятлива зовнішньополітична ситуація не дозволила тоді реалізувати це прагнення. Західноукраїнська Народна Республіка перебувала у стані війни з Польщею, а в Угорщині до влади на деякий час прийшли комуністи, які прагнули пошири свій контроль на Закарпаття. За цих умов Центральна руська рада – представницький орган частини населення краю – 8 травня 1919 р. проголосила злуку Закарпаття з Чехо-Словаччиною. Паризька мирна конференція у Сен-Жерменському договорів вересні 1919 р. Санкціонувала передачу Закарпаття Чехо-Словаччині, гарантувавши автономний статус краю; Гарантії автономії Карпатській Україні (Офіційна назва – Підкарпатська Русь) передбачала й Конституція ЧСР.

Керівництво ЧСР не виконало своєї обіцянки надати Закарпаттю автономний статус. Воно вело тут політику, яка поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою краю.

Економічна політика

Чеська буржуазія підкорила собі економіку Закарпаття, фактично перетворивши цей край у аграрно-сировинний придаток економічно високорозвинутих чеських земель. Територія «Підкарпатської Русі» становила 5% усієї території Чехословацької республіки, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,97% виробничих потужностей, зо 136 разів менше, ніж у Чехії та Моравії. Край був своєрідним зразком катастрофічного відставання і застою: питома вага промисловості в економіці становила лише 2%, тобто за показниками економічного розвитку Закарпаття перебувало на рівні XVIII ст., коли тільки розпочинався промисловий переворот.

Чехословацька держава провела ряд перетворень в інтересах населення краю. У результаті земельної реформи великі землевласники позбавлялися чистини їхніх земель, а 35 тис. безземельних хліборобів одержали по клаптику власної землі. Уряд розгорнув програму будівництва сучасних доріг, мостів, здійснював електрифікацію краю, у тому числі сільської місцевості. У розвиток краю центральні власті вкладали більше коштів, ніж вилучали з нього. Але край представляв собою аграрно-сировинний придаток, майже 90% селянських господарств якого знаходилося у борговій кабалі.

Культурна та політична ситуація

Становище української школи в Закарпатті після декількох віків мадяризації дещо поліпшилося, а її мережа стала розширюватися.

Найбільш сприятливі умови для розвитку українців були саме в Закарпатті.

У суспільно-політичній сфері становище було дещо кращим. Майже 30 політичних партій діяло в регіоні. «Мадярони» намагалися довести, що карпатороси – окрема національність та приєднати їх до Угорщини.

«Русофіли» вважали місцевих жителів частиною єдиного російського народу.

«Русини» – вважали русинів (жителів Закарпаття) самобутнім народом відмінним від українців, відстоювали незалежність Закарпаття.

Також інші окуповані землі:

Записи створено 105

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.