“Україна в огні” аналіз та цитати Олександр Довженко

Автор:

Олександр Довженко

Рід: 

епос.

Жанр

кіноповість.

Образи:

Лаврін Запорожець,  Тетяна – його дружина, п’ять синів Лавріна: прикордонник Роман, артилерист Іван, чорноморець Савка, колгоспники Григорій і Трохим, Олеся- донька Лавріна, пасічник дід Демид. Христя — подруга Олесі. Василь Кравчина — танкіст, коханий Олесі. Ернст фон Крауз – старий полковник німецької розвідки  Лейтенант Людвіг Крауз (син Ернеста) — намісник на території України. 

Тема: 

зображення жахливого початку війни з фашистськими загарбниками й відступу радянських військ.

Ідея: 

утвердження невмирущості української нації, високої моралі українців у кривавий час воєнного лихоліття.

Час:

1941‐43.

Місце:

село Тополівка.

Композиція:

складається з 50 окремих епізодів‐картин, що у свою чергу містять кадри; кількох сюжетних ліній (історична – події війни; долі Запорожців; любовна – кохання Василя й Олесі; доля Христі Хутірної); має обрамлення (однаковий початок і закінчення твору) у вигляді народної пісні «Ой, піду я до роду гуляти».

Про твір:

«Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення тем. У моїй свідомості все тут написане – тільки прозора основа майбутньої книги боротьби мого на-роду за визволення з‐під ярма гітлеризму».

Зміст:

Уся родина Запорожців, які меш-кають у селі Тополівка, зібралася вітати матір Тетяну з 55‐річчям, співає пісню «Ой піду я до роду» – почалася війна, матір поранено, Саву вбито під час нальоту – брати Запорожці ідуть на фронт – через село йдуть радянські війська, що відступають – Олеся попросила Василя Кравчину стати її чоловіком, усвідомлюючи, що попереду жах окупації – ніч кохання без весілля й дружок – зранку проводжає чоловіка на війну – Україну окуповано, на чолі окупан-тів полковник Еріх фон Крауз, при ньому його син Людвіг – село окуповане – Еріх фон Крауз розказує сину про «ахілллесову п’яту» українців («вони не вчать історії») – Павло Хутірний дезертирує й залишається в селі, з приходом фашистів стаючи поліцаєм – батько соромить сина, той ненароком вбиває батька, за що отримує прізвисько «Іуда» – роздуми про те, що буде з народом – обрання старости села Тополівка – для того, щоб порятувати людей, на посаду зголошується Лаврін Запорожець – при обранні з’являється Григорій Заброда, який претендує на посаду старости, його обирають на посаду начальника поліції, усі проти,а фон Крауз каже, що жорстока вдача й ненависть колишнього куркуля відповідають посаді – відступ радянських військ – випадкова зустріч Івана Запорожця й Василя Кравчини – картини втечі «радянських політпрацівників» на машинах – у Тополівці впряжені селяни орють землю й розмірковують про «лихого» Лавріна й перед-бачають, що після війни знайдуться судді, які спитають, хто що робив на окупованих землях – Лаврін намагається врятувати молодь від відправки до Німеччини – Мина Товченик‐з’язківець спійманий, урятувати не вдається – Олеся й Христя у вагоні на Німеччину, Христя стрибає з мосту й тікає – роздуми про роль матері для нації – Лаврін у концтаборі – двобій Лавріна із Забродою – смерть Заброди й повстання в’язнів, під час якого Лаврін убиває Людвіга фон Крауза – картини України в огні – Олеся потрапляє служницею до дружини фон Крауза – Василь Кравчина постійно по-трапляє на операційний стіл від поранень, рятує думка про Олесю – Крауз помстився Лаврінові, спаливши село й убивши родини партизанів – Лавріна судять у партизанів – випадково його рятує син Роман, який приходить із партизанським загоном – дружина фон Крауза дізнається про смерть сина, Олеся тікає – Олеся довгими й складними шляхами дістається до України – старий Крауз і Антоніо Пальма зустрічаються в штабі – Христя Хутірна одружена з Пальмою – роздуми про те, що в цій війні не буде переможених і переможців – прокурор Лиманчук судить Христину – її впізнає сусід Мина Товченик і рятує – зустріч Олесі й Христі на згарищі села, вони розказують про себе – визволення Тополівки – переслідування загонами Лавріна й Романа Запорожців фон Крауза – кривавий бій – зустріч Василя й Олесі – на пожарищі рідного дому збираються ті, хто вціліли (Лаврін, Роман, Олеся, Василь), і співають пісню «Ой піду я до роду» – на ранок Олеся проводжає всіх на фронт.

Цитати:

Ернст фон Крауз:

  • «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників… От ключ до скриньки, де схована їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх. Ти знаєш, якщо ми з тобою будемо розумні, вони самі знищать один одного».
  • «Цю землю можна їсти. На! Їж!» (до сина Людвіга)
  • «Я вивчив його історію. Їх життєздат-ність і зневага до смерті безмежні. … Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу од жаху»

Олеся Запорожець:

  • «Тиха. без єдиної хмаринки на чолі, май-стериця квітів, вишивок і пісень …. Вона була не звичайною дівчиною, Вона була красиво і чепурною. Нею пишалася вся округа. Бувало. після роботи, вечероми, вона, як птиця, ну так же багато спі-вала коло хати на все село… А вишивки її висіли під склом у європейських музе-ях: в Лондоні, в Парижі, в Мюнхені та Нью – Йорку, хоча вона про це не знала. Мати учила її всьому. Була Олеся тон-кою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихова-ною хорошим чесним родом…

Христя Хуторна:

  • «Я знаю, що не вийти мені звідси жи-вою. Так скажіть мені хоч перед смер-тю, чому ж оцього в мене нема? А де ж воно, людоньки? Рід же наш чесний. Яка я повія? Мучениця я. Сльозами про-воджала вас, сльозами і стрічаю. Чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? Чому в нашому районі ви міряли наші чесноти на трудодень і на цент-нери бурякові? Націоналістка я? Яка там? Я не признала вас за свого суддю: я пам’ятаю вас. Ви прошмигнули через наше село. Я наливала вам воду в радіа-тор, а ви лаялись так голосно й гидко. Я плакала тоді і, плачучи, запитала вас, чи будуть фашисти в нашому селі: може б, я втекла? Пам’ятаєте, що ви мені сказали? Ви назвали моє питання провокаційним. От я й осталась під німцем, повія і стерво. От ви чисті, а я ні. От ви презираєте мене, загрожуєте смертю. А я хочу вмерти, хочу! Чим ви можете покарати мене?»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *