“Тіні забутих предків” аналіз та цитати Михайло Коцюбинський

Автор: Михайло Коцюбинський.

Рід: епос.

Жанр: повість (соціально-побутова).

Напрям: модернізм (неоромантизм + імпресіонізм).

Тема: життя гуцула Івана, його любов до Марічки.

Ідея: оспівування гармонійного співіснування людини й первісної природи, оспівування краси природи, возвеличення світлого кохання.

Місце: гуцульське село в Карпатах біля річки Черемош.

Зміст

(експозиція) зображення карпатської природи – збирання гуцульських родин на Храмове свято до церкви – бійка між родинами Гутенюків і Палійчуків на ґрунті давньої, незапам’ятної неприязні.

(зав’язка) знайомство малих Івана й Марічки – (розвиток дії) зустрічі малих Івана та Марічки, які пасуть скотину – малий Іван вирізає флояру й підслуховує мелодію щезника – зародження кохання й стосунків юних Івана та Марічки – Іван прощається з Марічкою перед тим, як іти на кілька місяців на полонину – перебування Івана на полонині – повернення Івана, який довідується, що Марічка втопилася – пошуки Іваном Марічки, зникнення його на 6 років – повернення Івана та його одруження на нелюбій Палагні – господарювання Івана й Палагни, «гуляння» Палагни в корчмі – Палагна проводить таємний обряд перед Великоднем і перша її зустріч із мольфаром – Палагна спостерігає битву Юра з грозовою хмарою – Палагна стає любаскою мольфара й нехтує Іваном – бійка Івана з мольфаром – Іван іде в гори, де його починає зводити нявка, яка набула вигляду Марічки – Чугайстир наздоганяє нявку – Іван грає на флоярі, щоб примусити танцювати Чугайстира й тим урятувати нявку.

(кульмінація) нявка повертається й заводить Івана до прірви – понівечений Іван помирає.

(розв’язка) похорони Івана: сумна частина + веселощі.

Коментар: поїздки М. Коцюбинського в с. Криворівню на Гуцульщині, де він зустрічався з І. Франком, Лесею Українкою зародили в серці письменника любов до цього краю й дивних людей, що його населяють. Ці враженняй стали основою філософсько‐поетичного твору.

Цитати

Іван Палійчук:

• Іван був дев’ятнадцятою дитиною у гуцульській родині Палійчуків.

• Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі…

• Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить.

• …умів знаходити помічне зілля – одалеп, матриган і підойму, розумів, про що канькає коня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все ж вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить…

• Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню.

• Чи він кохав Палагну? Така думка ніколи не займала його голови. Він газда, вона газдиня, і хоч дітей у них не було, зате була худібка – чого ж ще більше?.. Вони їздили разом до міста або на храм… Іван обіймав молодиці, Палагну цілували чужі чоловіки – ото диво яке! – і вдоволені, що набулись так файно, вони вертались знову до щоденних турбот.

Марічка Гутенюк:

  • … вона оповідала йому, що зветься Марічка, що пасе вже дроб’єта (вівці)… а погляд її чорних матових очей м’яко поринав у Іванове серце…
  • Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.
  • Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножа-тях, як смереки ростуть по горах. На що б око не впало, що б не сталосьна світі: чи пропала овечка, полюбив легінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека – все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті.
  • Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину. А я тебе ізгадаю Сім раз на годину.
  • Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над по-лонинков – тому бачить Іванко… Тільки співати залишу.

Палагна:

  • Палагна була з багацького роду, фудульна, здорова дівка,з грубим голосом і воластою шиєю.
  • На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, як Іванова мати, носила пишні-шовкові хустки, а на воластій шиї бли-щало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась.

Юра (сусід):

• Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували всі.

Чугайстер:

  • Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *