“Сто років, як сконала Січ…” В. Стус критика

Василь Стус вдумливо вдивляється в історичне буття України, прагнучи збагнути причини поразок своїх предків. Він продовжив традицію Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Фракна, Євгена Маланюка, які відтворювали світлі і чорні сторінки нашої історії. У вірші “Сто років, як сконала Січ…” поет відобразив період другої половини XVIII та більшу частину XIX століття, коли в Україні були нестерпні умови націонльного розвитку, коли кращі представники українського народу зазнавали переслідувань, політичних репресій у Російській імперії. Образи поезії можна подлити на дві групи: перша – “Сибір”, “соловецькі келії”, “пекельний край”, “кров синів” – має відчутно трагічне, мінорне звучання:

Сто років як сконала Січ.

Сибір. І соловецькі келії.

І глупа облягає ніч

пекельний край і крик пекельний.

Друга – образи національного піднесення, національної самосвідомості, нової психології українців:

Та виростають з личаків,

із шаровар, з курної хати

раби зростають до синів

своєї України-матері.

Антоніми раби-сини відображають протиставлення двох ворожих ідеологій – прислужництво і патріотизм, вказують на звільнення від рабства, культурне відображення укрїнського народу. Персоніфікований образ української землі переконує у невідворотності національного відродження:

Ти ще виболюєшся болем,

ти ще роздерта на шматки,

та вже, крута і непокірна,

ти випросталася для волі,

Через змалювання бурі (алегорія) поет показує неминучисть й очікуване оновлення суспільства та згадує ім’я Тараса Шевченка, який був пророком нації, відіграв важливу роль у її пробудженні:

І радісним буремним громом

спадають з неба блискавиці,

Тарасові провісні птиці —

слова шугають над Дніпром.

Василь Стус здійснив життєвий і творчий подвиг. У протистоянні тоталітарним силам поет вибудував себе як особистість нового типу, явив світові високі зразки інтелекту, духовних і мистецьких осяянь. Митець творив високохудожню лірику, синтезуючи почуття і думку, слово й образ. Як лірик відкрив нові форми поетичного вираження, сміливо поєднав символічність образу, іронію, гротеск і ліризм, поетику сюрреалізму, притаманну сучасній світовій поезії. Пройдуть століття, а нові й нові покоління дивуватимуться, як у нелюдських умовах радянської в’язниці поет зумів створити справжні шедеври лірики, посівши гідне місце в світовій літературі. “Усвіті високої свободи Василь Стус побудував кришталеві вежі і храми своєї віри. Побудував із замерзлих сліз”(Євген Сверстюк).