iosvita.org

“Слово про похід Ігорів” аналіз

Автор:

невідомий

Рід:

ліро‐епос

Жанр:

поема (героїчна)

Тема:

зображення невдалого похід новгород‐сіверського князя Ігоря на половціву 1185 році, його полон та втеча.

Ідея:

утвердження думки про необхідність об’єднання руських князів у боротьбі проти зовнішніх ворогів (ідею висловлює київський князь Святослав у своєму «золотому слові»).

Образи:

«чотири сонця»: новгород‐сіверський князь Ігор, Всеволод («буй‐тур») – брат Ігоря, Володимир – син Ігоря, Святос-лав Ольгович – племінник Ігоря; київський князь Святослав, дружина Ігоря Ярослав-на, Овлур (допоміг Ігорю втекти), Гзак і Кончак (половецькі князі), Руська земля як центральний образ.

Місце:

р. Каяла.

Час:

1185‐1187 роки.

Вороги:

половці.

Особливості:

затемнення сонця, плач Ярославни. Поема написана ритмізованою мовою, подібною до мови дум, які викону-ють речитативом.

Коментар:

Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород‐сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. напада-ли на східнослов’янські землі. Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує заво-ювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.

Зміст:

(пролог) невідомий автор пропонує почати мову про похід князя Ігоря, про-тиставляючи свою манеру співу, манері, притаманній Бояну, який пишно й велемовно умів славити князів – (експозиція) розповідь про розум, мужність і бажання постояти заземлю Руську князя Ігоря – (зав’язка) Ігор вирушає в похід проти полов-ців – брати Ігор і Всеволод зустрічаються – затемнення сонця, яке попереджає князів про небезпеку – (розвиток дії) перша битва русичів із половцями – легка перемога – грабунок і гуляння – ранок‐попередження – початок другої битви – (кульмінація) друга битва між русичами й половцями, у якій руські воїни зазнають поразки – Ігоря беруть у полон – віщий сон Святослава, що нібито йому підносять синє (отруєне) виной він помирає – золоте слово Святослава зі сльозами змішане як звернення‐заклик до всіх князів примиритися й порозумітися перед небезпекою спільного ворога й заради блага землі Руської – плач Ярославни – (розв’язка) Ігор за допомогою хрещеного половця Овлура тікає з полону – Гзак і Ко-нчак переслідують Ігоря – підтримуваний природою рідної землі Ігор повертається на Батьківщину – земля Руська радіє й співає, бо «погано голові без тіла, як і тілу без голови» – (епілог) уславлення князів і землі Руської й сум з приводу княжих міжусо-биць і лиха, заподіяного ординцями.

Цитати:

Боян:

  • Почнемо, браття, пісню невеселу Словами призабутими старими Про Ігорів згорьований похід. Почнемо не за вимислом Бояна, А просто, як насправді все було.

Ігор:

  • І мовив Ігор: «Браття і дружино! Забитим краще буть, ніж полоненим. Тож сядьмо, браття русичі, на коней, Щоб глянуть на великий синій Дон!..» Й таку незборну Ігор мав жадобу
  • Дістатись Дону, спробувати Дону, Що геть йому знамення заступила. «Бажаю, – мовив, – списа поламати Край поля Половецького із вами, Хоробрі, мужні русичі! Загину аби шоломом Дону зачерпну!»

Всеволод:

  • Яр-туре Всеволоде, ти спинив грудьми Лихе поріддя. Стрілами проймаєш, Гримиш мечем. Де зблисне твій шолом, Там голови погані половецькі Летять на землю. Ковані шоломи Поскіпані тобою, ярий туре!..

Мутен сон:

  • У Києві на горах Святослав Побачив сон страшний і дивовижний. «Ізвечора, – повідав, – тільки ліг, Мене укрили чорним покривалом Й дали напитись синього вина, Отрутою замішаного густо. сипали з поганських сагайдаків На груди перли й ніжили мене. А терем був без стелі та верха… В бору Кияні та на Оболоні сю ніч ворони Бусові кричали. І зграями летіли над Дніпром».

Золоте слово:

  • Й тоді великий мудрий Святослав Промовив слово, змішане з сльозами: «Братове милі, дітоньки мої, Відважний Ігорю і Всеволоде-туре, Зарано меч ви гострий підняли. На землю Половецьку – і без слави Поганську кров у січі пролили. Серця хоробрі ваші гартувались. У мужності й жорстокій боротьбі.

Ярославна:

Голосить Ярославна на зорі, Кигичучи, мов чайка, примовляє: «Зигзицею до Дону полечу,
Вмочу рукав шовковий у Каялу

І рани князю витру на його Могутньому порубаному тілі».
В Путивлі, на високім заборолі Голосить Ярославна, примовляє: «Вітриле, вітре, Стрибоже швидкий, Навіщо мечеш стріли половецькі
На воїв мужа милого мого?
Хіба не досить віяти вгорі,
Ширяти попід хмарами важкими, Гойдаючи на морі кораблі?
Навіщо ж ти веселощі мої
По сивій ковилі розвіяв?»

Записи створено 214

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.