Теорія:

Автор: Андрій Малишко

Рід:

лірика

Жанр:

пісня (інтимна лірика)

Мотив:

материнська любов; рушник як символ життєвої дороги.

Коментар:

Ліричний герой з великою те-плотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучи-ти дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник вишиваний як сим-вол життєвої дороги, на якому «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї», на якому оживає «і дитинство, й розлука, й… материнська любов». Так А. Малишко по-глиблює образ рушника, запозичений із народної творчості.

Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини – образ матері. Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і щем розлуки, і пе-редчуття майбутніх незвіданих доріг, і ма-теринську тривогу за долю дитини.

Цікавий факт:

вірш було покладено на музику Платоном Майбородою, а текст пе-рекладено на 35 мов світу.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.