“Наталка Полтавка” скорочено з цитатами Іван Котляревський

Наталка виходить з хати з відрами на коромислі, підходить до річки Ворскли. Співає пісню «Віють вітри, віють буйні» [пісня Марусі Чурай]. Потім плаче, кажучи: «Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може, забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене – і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вер-нися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…»

З’являється возний Тетерваковський, го-ворить суржиком (українська в перемішку з російською та церковнослов’янською): «Благоденственного і мирного пребиванія»! Возний постійно вживає «теє-то як його».

Залицяється до Наталки, співає «От юних літ не знал я любові…». Пояснює: «Єй-єй, люблю тебе до безконечності». Наталка каже, що не розуміє його мови, а потім від-мовляє на його залицяння висловом «Знай-ся кінь з конем, а віл з волом», бо вважає, що вона йому не рівня: «Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все ба-гатство єсть моє добре ім’я…»

На сцені возний, з’являється ще виборний Макогоненко. Він так каже про Наталку:«Золото – не дівка! Наградив бог Терпили-ху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – якеу неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». 

Возний розповідає, що чув, що Наталка всім своїм женихам відмови-ла; розповідає про свою любов до неї: «…я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ – теє-то як його – за мною і слідить». Виборний радить таки свататися до Наталки, бо «стара Терпилиха не зсунулась іще з глузду, щоб вам одказати».

Виборний пояснює, що Наталка не хоче виходити за возного, бо любить іншого. І розповідає історію: «як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Пе-тра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця свого, як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами
— пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисел і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі, як не стало і посліднього сього робітника, Терпило зовсім ізвівся; в бідно-сті умер і без куска хліба оставив жінку і дочку. У Терпила в городі на Мазурівці був двір – гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте». 
Де зараз Петро – ніхто не знає, але«Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує». Возний не розуміє, чому Наталка чекає Петра, якого може й не бути на світі вже. Він вважає, що «Лучче синиця в жмені, як журавель в небі». А ви-борний відказує: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник».

Возний просить допомогти у цій справі, бо виборний «уміє увернутись хитро, мудро, недорогим коштом».

Виборний відмовля-ється, що «Брехать і обманьовать других – од бога гріх, а од людей сором». Возний намагається переконати виборного, що всі грішні, співає переробку пісні Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права».Нарешті виборний погодився: «Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, – може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива».

Вдома Наталка розмовляє з матір’ю Терпе-лихою. Мама жаліється, що Наталка всім женихам відмовила, вона розуміє, що це все через Петра і каже: «Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Пе-тра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде». Наталка співає «О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй!».

Терпелиха просить: «Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, ста-рость силують мене швидше замуж тебе оддати.

Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає – може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о дру-гій думає». Наталка: «Петро не такий; сер-це моє за його ручається, і воно мені віщує що він до нас вернеться»

Терпелиха використовує заборонений при-йом і давить на жалість – плаче, кажучи: «Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідность, сльози і перебори твої положать мене в домовину».

У результаті Наталка погоджується: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати». Вона мислила так: «Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрізала, що мусить одчепитися; більше, здається, нема на приміті».

Приходить виборний. Після діалогу з Тер-пелихою і Наталкою переходить до справи: «у мене єсть на приміті чолов’яга і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподо-бав…. Возний Наталку полюбив і хоче на ній женитись»

Терпелиха: «Я душею рада такому затеві».

Наталці це не подобається, вона намага-ється знайти відмазку: «…пан, которий жениться на простій дівці, чи буде її вірно любити? Чи буде їй щирим другом до смерті? Йому в голові і буде все роїтися, що він її виручив із бідності, вивів в люди і що вона йому не рівня; буде на неї дивитися з пре-зирством і обходитися з неповагою, і у пана така жінка буде гірше наймички… буде крепачкою».

Далі пісенні вставки, одна з яких: «Де згода в сімействі, де мир і тишина, / Щасливі там люди, блаженна сторона».

Наталка розуміє, що вже пообіцяла матері вийти за першого, хто буде до неї свататись. Тому просить тільки відкласти трішки ве-сілля, бо в них ще не все готове. Виборний підсумував: «сьогодня зробимо сватання, і ви подавайте рушники, а там уже умови-теся собі з паном женихом і за весілля».

На сцену сам Микола. Розповідає про себе: «Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота – без роду, без племені, без талану і без приюту. Що робить – і сам не знаю. Був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився. (Думает). Одважусь в пекло на три дні! Піду на Тамань, пристану до чорноморців. 

Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негіднійші од мене. Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п’ють, то людей б’ють, а все не гуляють».Співає козацьку пісню «Гомін, гомін по ді-брові». Підсумовує: «Так і я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити».

З’являється Петро, не бачить Миколи, співає «Сонце низенько, вечір близенько». Микола підходить до Петра, знайомляться. Петро про себе: «Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти? Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут». Побраталися.

На сцені з’являється возний, рука перев’язана шовковою хусткою (це означає, що його сватання прийняли). Потім виходить виборний, говорить з Миколою. Коли хлопці залишаються вдвох, Микола пояснює: «возний – так і бундючиться, що помазав-ся паном. Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!», а «вибор-ний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда – хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уро-диться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже». Петро питає, кого вони висватали. У ході діалогу зясову-ється, що це Петрова Наталка! (Микола її родич). Петро просить Миколу піти й дізна-тися всі деталі сватання і додає: «Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заруче-на, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати і сохнути з печалі. Нащо їй вспоми-нати об тім, якого так легко забула!»

Петро залишається один, його монолог:

«Чотири годи уже, як розлучили мене з На-талкою. Я бідний був тогді і любив Натал-ку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сосідові все удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а дру-гому все як одрізано».

Розмова виборного і Петра, під час якої Петро розповідає про театр у Харкові: «се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туда ввечері з’їжджають-ся пани і сходяться всякі люди, хто заплатити може, і дивляться на комедію… На комедії одні виходять – поговорять, погово-рять та й підуть; другі вийдуть – те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б’ються, стріляються, колються і умирають».

Петро знову залишається на сцені один: «Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю віч-но! І коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогді достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других?»

Прийшов Микола й розповів, що з Натал-кою не встиг поговорити, тому покликав її сюди. Петро заховався. У розмові Наталка каже: «я люблю одного Петра». Микола пропонує їй побачитися з Петром. Наталка думає, що він з неї жартує. Виходить Петро.

Зустріч Петра з Наталкою. Думають, що їм робити далі. Наталка: «Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися». Петро не погоджу-ється: «Возний – пан, чиновний і багатий,

а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам». Наталка вперта стоїть на своєму: «Я давно уже по-клялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати – не мачуха, не схоче своєї дитини погубити». Ми-кола захоплюється її наполегливістю: «Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здриг-нулась, но і другого піддержує».

Виходять ще виборний, возний і Терпелиха. Наталка каже, що вона більше не буде з возним. Возний жаліється Терпелисі, що її дочка порушує порядок, бо рушники вже подала – а це обіцянка одружуватись. На це Терпелиха каже: «Я не одступаю од свого слова. Що хочете робіте з Петром, а На-талку, про мене, зв’яжіте і до вінця ведіте». Починається суперечка. Наталка вперто стоїть на своєму – за возного не піде! Петро: «Утихомиртесь на час і вислухайте мене що ми любились з Наталкою, про те і богу, і людям ізвісно; но щоб я Наталку одго-ворьовав іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогла-сіє в сім’ї – нехай мене бог накаже! Наталко, покорися своїй долі, послухай мате-рі, полюби пана возного і забудь мене навіки, а потім віддає їй усі зароблені гроші: «Що я нажив – все твоє: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги). Щоб пан возний ніколи не по-прекнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду».Наталці потрібні не гроші, а любов.

Возний робить благородний вчинок: «Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною».

Терпелиха благословляє молодих.

Микола підсумовує: «От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються».

Наталка співає фінальну пісню: «Ой я дівчина Полтавка».

Записи створено 212

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.