Автор:
Рід:
драма
Жанр:
комедія (сатирична), філологічний водевіль
Тема:
зображення процесу українізації в Україні у 20‐х роках XX століття на прикладі однієї родини, «міщанство і українізація».
Ідея:
засудження національного нігілізму українців, у свідомості яких міцно вкоренилося переконання в тому, що все українське – «третій сорт», а також великодержавного шовінізму; піднесення національної свідомості українців.
Головні герої:
службовець Мина Мазайло, дружина Килина (Мазайлиха), діти Рина і Мокій; дядько Тарас; Уля Розсоха (подруга Рини; змінила своє ставлення до української мови з байдужого на прихильне), Мотрона Розторгуєва (Курськ, т. Мотя); комсомольці: Тертика, Губа, Аренський; вчителька «правильних проізношеній» Баронова – Козино.
Місце:
Харків, Н-ська вулиця на Холодній Горі.
Особливості:
- драму не можна перекласти: втрачається обігрування українських і російських прізвищ;
- немає позитивних персонажів (навіть дядько Тарас половинчастий у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокій не патріот: українська мова цікавить його більше з наукової точки зору);
- у творі містяться досить прозорі натяки на облудність насильницької радянської українізації;
- фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час більшовики підтримували «перевертнів».
Коментар:
В основу твору покладено начеб-то анекдотичну історію про те, як харківський службовець «Донвугілля» з Н‐ської вулиці Холодної Гори Мина Мазайло вирішив поміняти своє прізвище, у якому вбачав причину своїх життєвих і службових поразок, на престижніше – російське Мазєнін. Але суперечка з приводу цього факту поступово переходить у сімейну дискусіюі виходить на рівень національної проблеми.
Про твір:
Сам М. Куліш визначив жанр як «сатиричну комедії», та дослідники часто називають цю п’єсу «філологічим водевілем».
Цитати:
Мина Мазайло:
- «Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті – Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько
в город до школи, першого ж дня на ре–гіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репети–тора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання від–мовлялися – Мазайло!» - Харківський окрзагс на підставі арт. 142–144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошуєм громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін».
- За постановою комісії в справах україні–зації, що перевірила апарат Донвугілля,звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службов–ця М. М. Мазайла-Мазеніна…
Мокій:
• «юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очи–ма»
• «він кругом український»,
• «він у дядька Тараса вдався».
• ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говори-ти, казати, мовити, балакати, гомоні-ти, гуторити, повідати, торочити, то-чити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…»
Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва, З Курська):
- вважає себе «руською», а укаїнську мову «австріяцькою вигадкою».
- «Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной».
- Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь – отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь – не «Харьков», а «Харків»!Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
Дядько Тарас (З Києва):
• «шовініст»
• «Там такий, що в нього кури по-українському говорять»
