Михайль Семенко хронологічна таблиця

Михайль Семенко хронологічна таблиця:

  • 31 грудня 1892 р. – народився Михайло Васильович Семенко в невеликому селі Кибинці, Полтавська область в родині волосного писаря 1911 р. – вступив до Петербурзького психоневрологічного університету 1913 р. –  вийшла перша збірка “Prelude”
  • 1914 р. –  переїздить до міста Київ та з початком Першої світової війни його мобілізують до царської армії. Встигає видати збірки “Дерзання” та “Кверо-футуризм”
  • 1915 р. –  написав цикл “Крапки і плями”
  • 1916-1917 рр. – служить у Владивостоці телеграфістом. Там же Михайль Семенко вступив до угрупування РСДРП(б)
  • 1917 р. – повертається до Києва та починає активно писати. Очолив рух за відродження і розвиток національної літератури
  • 1918 р. – написав три збірки “П’єро здається”, “П’єро кохає”, та “Дев’ять поем”
  • 1919 р. – написав збірку “Дві поезофільми”
  • 1920 р. – разом з М. Любченком та О. Слісаренком видав “Альманах трьох”
  • 1921 р. – організував дві групи футуристичного спрямування – “Ударна група поетів-футуристів” та “Асоціація панфутуристів”
  • 1922 р. – проголосив панфутуристичну теорію, згідно якої класичне мистецтво перебуваючи на піку свого розвитку раптом починає впадати в агонію. Михайль Семенко наголошував на тому щоб створити над мистецтво
  • 1924 р. – світ побачила збірка “Кобзар”
  • 1927 р. – написав книги “Степ” та “Маруся Богуславка”
  • 1931 р. – видав збірку “Сучасні вірші”
  • 1932 р. – видав дві збірки “З радянського щоденника” та “Китай в огні” 1933 р. – видав збірку “Міжнародні діла”
  • 1936 р. – розлучився зі своєю другою дружиною, українською актрисою Наталією Ужвій з якою у них був спільний син Михайло
  • 23 квітня 1937 р. – відбувся творчий вечір імені Семенка. А вже через три дні його арештовують, звинувативши у контрреволюційній діяльності
  • 23 жовтня 1937 р. – Семенка розстріляли

Справа про труп №817

У київському галузевому архіві СБУ зберігається слідча справа №817, яка зовсім не нагадує Семенкову містифікацію “Справа про труп”, а радше нагадує п’єсу злого деміурга-експериментатора.

Семенкова арештували 26 квітня 1937 року в Києві в готелі Континенталь по вул. Карла Маркса, 5, кв. 72 (тепер – вул.Архітектора Городецького). При цьому була присутня Наталя Ужвій, як записано в протоколі – дружина. Вона чомусь теж була в тому номері, хоч нібито рік вони вже не були разом як родина. У арештованого вилучили різні предмети, зокрема книжки, листи, блокноти, які Семенко фанатично любив, рукопис поеми “Німеччина” та кишеньковий годинник Державного годинникового заводу ім.Кірова за №52663 з ремінцем, а також 265 рублів.

Михайла Васильовича Семенка  звинуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні терористичного акту на 1 травня 1937 року. Нібито закородонний зв’язок з польськими та німецькими членами організації проводився через Львів, у тому числі через старого приятеля Семенка художника Павла Ковжуна.

З протоколу очної ставки між Семенком та Андрієм Семеновичем Михайлюком випливає, що Михайло Васильович завербував Михайлюка та дав йому завдання під час демонстрації 1 травня 1937 року вчинити терористичний акт проти секретаря ЦК КПБУ С.В.Косіора (як ви знаєте, організатора голодомору в Україні). Семенко “зізнається”, що він прямував до Будинку спілки радянських письменників, щоб зустрітися з Михайлюком, але зустрів його дорогою та  в  дворі 17-го будинку по вул.Воровського вручив Михайлюку бомбу. Цю бомбу він мав кинути на урядову трибуну, коли демонстрація проходитиме повз неї.Семенюк зазначив, що ця бомба мала “форму пляшки”.

“Я поступово і сестиматично отруював свідомість молодняка отрутою націоналізму”, – записані подальші свідчення Семенка. Усі ці слова виглядають якось неправдоподібно і тут виникає питання: що треба зробити з людиною, щоб вона оповідала про те, як усе, що вона робила в житті, разом із виданням “Нової ґенерації”, було задля того, щоб “розкладати молодих радянських письменників?”

В останньому слові Михайло Васильович Семенко просить дарувати йому життя. 23 жовтня оголосили смертний вирок через розстріл. 24 жовтня вирок виконано в одній з київських в’язниць, до справи долучено довідку про виконання вироку.

Більша частина справи – реабілітація, запити дітей Ірини Семенко та Ростислава Семенка про долю батька (їх не було поінформовано). Серед інших прохань про реабілітацію є прохання від Наталі Ужвій, колишньої дружини поета, яка пише, що знала Михайла Семенка з 1925 до 1936 року (чому ж до 1936, а як пояснити її підпис під протоколом в готелі “Контененталь?”).  Телеграма від Ростислава, який говорив, що довідався про якісь раніше невідомі факти у справі, які він хотів повідомити тільки відповідним органам, але це все вже нікому не було цікаво. Також до справи долучена постанова про відновлення в правах члена Спілки радянських письменників М.В.Семенка після реабілітації, підписана Миколою Бажаном. Ще – прикріпліний документ про те, що право на спадок (авторське право і гонорари) має перша родина поета: Лідія Семенко (Канів), Ірина Семенко (Ленінград) та Ростислав Семенко (Мурманськ). Дивна телеграма Ростислава, який обіцяє повідомити якісь важливі подробиці у справі батька, але тільки тому, хто безпосередньо займається цією справою. І багато-багато інших різних довідок, листів, прохань, які тоді вже нікому не були цікаві.

Записи створено 214

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.