“Місто” аналіз та цитати Валер’ян Підмогильний

Теорія:

Автор:

Валер’ян Підмогильний

Рід: 

епос.

Жанр: 

роман (урбаністичний, інтелектуально‐психологічний).

Епіграфи:

  • Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина – людина їсть і п’є: як тварина – вона множиться і як тва-рина – викидає; як янгол – вона має розум, як янгол – ходить просто і як янгол – священною мовою розмовляє (Талмуд. Трактат Авот).
  • Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло? (А. Франс).

Тема: 

Степан Радченко прагне підкорити місто, але сам змінюється під його впливом.

Ідея:

утвердження думки про неоднозначність натури людини, у якій поєдналися і високі пориви, і низька тваринна сутність; аналіз психології людини‐завойовника, людини‐творця.

Про твір: 

Перший український урбаністичний роман!

Напрям:

Модернізм

Час: 20‐і роки: 

ХХ ст.

Місце: 

Київ.

Композиція: 

2 частини, 28 розділів

Герої:

  • Степан Радченко — головний герой;
  • Надійка — дівчина з села, знайома і згодом подруга Степана;
  • Левко — студент;
  • Ганнуся та Нюся — товаришки Надії;
  • Лука Гнідий — хазяїн будинку. де вперше оселяється Степан після прибуття до Києва, “крамар”;
  • Тамара Василівна (Мусінька) —дружина крамаря у якого жив Степан, його коханка;
  • Максим — син Тамари Василіни (Мусіньки) та крамаря;
  • Борис Задорожній — студент, товариш Степана;
  • Зоська Голубовська — міська дівчина, кохана Степана;
  • Рита — балерина;
  • Вигорський — поет, товариш Степана.

Скорочено:

ЧАСТИНА ПЕРША

(І) Степан підпливає до Києва по Дніпру – по-думки прощається з рідним селом, бо їде до великого міста на навчання, щоб потім повер-нутись у село й підіймати його – зі Степаном

Надія та Левко, односельці – Степан зупиня-ється за рекомендаційним листом у крамаря Гнідого на Подолі (хлопця селять у столярній майстерні поруч із коровами) – (II) зранку йде в інститут, куди має вступити за направленням – намагається влаштуватися на роботу, але ніхто ніде його не бере попри заслуги перед революцією – (III) відвідує Левка, заз-дрить йому – (IV) вивчає місто й розуміє своє призначення – «не ненавидіти його, а здобути місто» – (V) відвідує Надійку, Ганусю та Нюсю, розмовляють про українізацію – (VI) складає вступні іспити, йде до Надійки окрилений – переселяється в дім до Гнідих (у кухню) – (VII) відвідує літвечірку, бачить Світозарова
й Вигорського, вирішує написати оповідання про бритву, легко його пише – (VIII) вибирає псевдонім «Стефан Радченко» – несе твір Сві-тозарову, але той виганяє його – зриває образу на Надійці, звинувачуючи її в усьому, і кидає – (IX) виправдовує себе, відкриває місто – (X) знайомиться з Максимом Гнідим – зав’язує близькі стосунки з Тамарою Василівною – (XI) Максим про це дізнається й іде з дому – (XII) розмовляє з мусінькою – (XIII) складає сесію, улаштовується лектором на курсах української мови – спалює одяг – знайомиться на курсах із поетом Вигорським (Ланським) – (XIV) іде від мусіньки.

ЧАСТИНА ДРУГА

(І) міське життя Степана – оповідання на-друковано – відчуває щастя, «він – письмен-ник!» – знайомиться із Зоською – (II) перший гонорар – Степан пише, роззнайомлюється із Зоською – надсилає першу збірку оповідань «Бритва» – (III) у ресторані зустрічає Макси-ма, який став пияком і розпусником – (IV) у редакції молодим письменникам каже, що пише «оповідання про… людей» – знову зустрічає п’яного Максима – пробує писати що-денник – (У) відчуває творчі муки, особливо ж прочитавши «Fata morgana» Коцюбинського – шукає підтримки в Зоськи – читає на курсах – отримує гонорар 350 карбованців – (VI) стає «своїм» у літературних колах – Зоська кохає його – (VII) виходить збірка оповідань Стефана Радченка – зустрічається й розмов-ляє з Вигорським про людську натуру – (VIII) до Степана приходить Борис, який одружився з Надійкою, – Степан відчуває якусь образу – мучиться через літературну діяльність – стає секретарем журналу – (IX) кинувся в роботу – спілкується з Вигорським, зокрема про по-вій – отримує гонорар 1500 крб. за сценарій – (X) шукає «справжню квартиру» – Степан мріє про жінок – розмовляє з Вигорським про щастя – пропонує Зосьці одружитися – (XI) уявивши себе невільним, карає себе за пропо-зицію Зосьці – на вечірці пориває із Зоською та знайомиться з балериною з Харкова Ритою – (XII) у Степана зароджується думка написа- 3ти великий твір про людей – починає писати, але не може, у розпачі – його відвідує Максим – іде до Зоськи, але виявляється, що та отруїлася – (XIII) зустрічається з Вигорським, розмовляють про любов і смерть – Степан не може писати, відчуває самотність – зустрічає повію, з якою просто хоче поговорити, на що вона каже: «За що платиш – бери, а душу не трогай» – випадково зустрічає Левка‐односельця як когось далекого – (XIV) у Степана раптовий порив ностальгії за селом, степом – хоче побачити Надійку – вона вагітна, розмовляє з ним «прикро, певно, погордо» – він розчавлений – випадково зустрічає Риту – мить щастя – повернувшись додому, відчиняє вікно й посилає містові, що прослалося внизу, поцілунок – починає писати свою повість про
людей.

Коментар:

Підмогильний так пояснив причину написання роману: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до укра-їнської психіки, щоб сконцентрувати його в ній. І коли мені частина критики закидає «ху-торянську ворожість» до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх». Критик Ю.Шеве-льов назвав роман «Місто» «першим справж-нім прозовим романом» XX століття та вважав його «однією з вершин української прози і до-роговказом для її дальшого розвитку». Деякі критики вважали роман автобіографічним, а висловлювання героя ототожнювали з ав-тором, проти чого в пресі застерігав В.Підмогильний своїх читачів. Хоча, звичайно, були прототипи деяких героїв: в образі поета Вигорського вгадуються риси Є. Плужника, а в образі маститого критика – М. Зерова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *