Маруся Чурай аналіз

“Маруся Чурай” аналіз та цитати Ліна Костенко

Автор:

Ліна Костенко

Рід:

ліро‐епос.

Жанр:

історичний роман у віршах.

Фольклорна основа:

легенди про Марусю Чурай.

Час:

Хмельниччина (середина 17 ст.)

Місце:

Полтава, Київ (проща)

Композиція:

2 сюжетні лінії (кохання Марусі та Грицька (1) й боротьби українського народу проти польських завойовників (2)), 9 розділів:

I розділ «Якби знайшлась неопалима книга»

II розділ «Полтавський полк виходить на зорі»

III розділ «Сповідь»
IV розділ «Гінець до гетьмана»
V розділ «Страта»
VI «Проща»
VII «Дідова Балка»
VIII «Облога Полтави»
IX «Весна, і смерть, і світле воскресіння»

Особливість:

КУЛЬМІНАЦІЯ на початку!

Коментар:

 творі справжні події пересипані авторськими домислами, важливі історичні події української історії середини XVII ст. відтворено в образах Богдана Хмельниць-кого, Якова Остряниці, Северина Наливайка, Павла Павлюка, Яреми Вишневецького та ін.

Про твір:

Наявністю любовного трикутни-ка й мотивом «нерівності душ» твір перегукується із «Лісовою піснею» Лесі Українки.

Зміст:

 І розділ «Якби знайшлась неопалима купина»: пожежа в Полтаві 1658 р. року дощенту знищила всі папери, у тому числі й судові, з яких би можна було щось дізнатися про суд над Марусею Чурай

– початок суду над Марусею, яку звину-вачують в отруєнні Грицька Бобренка – Маруся не захищає себе – виступають свідки – на захист Марусі стають полтав-ський полковник Мартин Пушкар, Іван Іскра – Марусі виносять смертний вирок.

II розділ «Полтавський полк виходить на зорі»: полтавський полк виходить у похід, звучать Марусині пісні – відтворення су-ворої дійсності Хмельниччини. 

III розділ «Сповідь»перебування Марусі у в’язниці, під час якого дівчина осмислює своє життя на тлі усвідомлення того, що її смерть дуже близько – спогади й роздуми про дитинство, велике (яке слугувало для неї зраз-ком) кохання батька Гордія Чурая (забитого ляхами) й матері, стосунки в їхній сім’ї – спогади й роздуми про дитинство Грицька, його родину та стосунки в ній – спогади про своє кохання з Грицем, роздуми про душу Грицька та його зраду з Галею Вишняків-ною – спогади про те, як сталося насправді отруєння – вирок суду «стратити» – Марусю виводять на страту.

IV розділ «Гінець від гетьмана»: Іван Іскра, який кохає Марусю, зі всіх сил мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб повідомити того про суд над Марусею – зустріч із Хмельницьким – гетьман універсалом скасовує вирок суду. 

V розділ «Страта»: Марусю ведуть на страту – вона байдужа до всього, що відбувається, фактично, вона сама винесла собі вирок і духовно вже не на цьому світі – змалювання образів полтавців, які по‐різному ставляться до страти Марусі – одна із жінок спеціально веде дітей, щоб показати страту, не усвідомлюючи, що хоче показати смерть великої людини – в останній момент Іскра з’являється з універсалом – Маруся не ро-зуміє, чому її не стратили. 

VI розділ «Проща»: Маруся живе, ледь жевріючи – похід на прощу до Києва – зустріч із мандрівним дяком‐філософом – розповіді дяка про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького (який сплюндрував Україну, хоча був нащадком великого Байди Вишневецького) – картини зруйнованої України – думки Марусі про історію своєї землі. 

VII розділ «Дідова балка»: Іван Іскра з Марусею відвідують старого запорожця (який колись 20 років був у турецькому полоні, а після звільнення оселився під Полтавою й займається різьбярством), щоб попередити про наступ ворожих військ, дід не бажає полишити свою вбогу хатину.

VIII розділ «Облога Полтави»: облога Пол-тави, яка вже триває 4 тижні – Іван Іскра відвідує хвору й самотню Марусю (мати її померла) – пропонує одружитися – Маруся відмовляє йому.

 IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння»: Маруся прощається з Іскрою – чекає на свою смерть – облога Полтави знята, життя повертається – повз вікна Марусі проходять козаки співаючи її пісень – здалеку лине пісня «Ой не ходи, Грицю», яку співають дівчата – Маруся благально просить ще зачекати співати цю пісню, таки вона ж бо ще жива.

Цитати:

Маруся Чурай (Чураївна):

  • На матір схожа, тільки трохи вища. Ті ж самі очі і така ж коса.
  • Ця дівчина… Обличчя, як з ікон.
  • Ця дівчина не просто так, Маруся.Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.
  • Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах!
  • Я – навіжена. Я – дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий. Ото за те й судити мене треба. Всі кари світу будуть замалі. Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.
  • Чи він мені, чи я йому – нерівня. Нерівня душ – це гірше, ніж майна!
  • Я не труїла. Те прокляте зілля він випив сам. Воно було моє.
  • Її пісні – як перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот.
  • Дівчата вчора берегом ішли, та й заспівали: «Ой не ходи, Грицю». А я стояла… Що ж мені, кричати?.. Які мені сказати їм слова?.. Дівчаточка, дівчатонька, дівчата! Цю не співайте, я ж іще жива.

Гриць Бобренко:

Козак Бобренко, на ім’я Григорій, єдиний син достойної вдови

Був на Пиляві, і на Жовтих Водах, і скрізь, де полк Полтавський воював.

• Грицько ж, він міряв не тією міркою. В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в бога і продавати душу сатані.

• Наш батько – з тих, що умирали перші. А Гриць Бобренко – з тих, що хочуть жить.

• Під Берестечком бився ти сміливо. Під Зборовом також і над Пилявою своє ім’я ти не покрив неславою.
І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою.

• Я мучуся. Я сам собі шуліка.
Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка, і хтось когось в мені не впізнає.

Іван Іскра:

  • Таке обличчя, зразу і не звикнеш, – різке, як меч. Тонке, як тятива.
    Та ще й в очах таке щось незбагненне, що в мене часом думка промайне:чи, може, він щось має проти мене,
    чи, може,– він ненавидить мене? 
    (слова Марусі)
  • Ми з нею рідні. Ми одного кореня. Мабуть, один лелека нас приніс. Батьки у нас безстрашні й невпокорені і матері посивілі од сліз. (про себе і Марусю)

Мати Марусі:

  • Чужа душа – то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа – то тихе море сліз. Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.
  • Здушили сльози – не виходь на люди. Болить душа – не виявляй на вид.

Гордій Чурай:

  • «…пішов у смерть — і повернувся в думі,
  • і вже тепер ніхто його не вб’є.»
Записи створено 214

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.