“Мартин Боруля” аналіз та цитати Іван Карпенко-Карий

Автор:

Іван Карпенко-Карий

Рід:

драма

Жанр:

комедія (соціально‐побутова)

Напрям:

реалізм

Прототип:

батько автора – Карпо Тобілевич – хотів стати дворянином, відмовили через помилку в прізвищі (Тобілевич – Тобелевич)

Образи:

  • багатий селянин Мартин Боруля;
  • його дружина Палажка;
  • діти: Марися й Степан;
  • багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола;
  • реєстратор з ратуші Націєвський;
  • повірений Трандалєв;
  • наймити Омелько й Трохим.

Тема:

Мартин Боруля хоче добитись дворянського статусу, заводить вдома «дворянські порядки», але через поплутування в документах (Боруля – Беруля) йому відмовили.

Ідея:

особистісні цінності не залежать від станової приналежності; викриття судової системи, заснованої на хабарництві.

Композиція:

5 дій

Зміст:

(експозиція) розмова Мартина Борулі з Трандалєвим – приїзд Степана додому на гостювання – відрядження Степана на службу з вимогою знайти «достойного жениха» Марисі

(зав’язка) приїзд повіреного Трандалєва, який доповідає про стан справ щодо набуття Борулею дворянського титулу

(розвиток дії) повернення з міста наймита Омелька, який повідомляє про втрату майна («перший знак нещастя») – сватання до Марисі здрібнілого шляхтича й відмова з боку Мартина Борулі, який бачить себе вже дворянином – приїзд панка Націєвського, якого приймають як велике цабе – утеча жениха Націєвського через непорозуміння («другий знак нещастя») – «муштрування» Мартином рідних, щоб все робили по‐панськи

(кульмінація) відмова Мартину Борулі в наданні статусу дворя-нина у зв’язку з помилковим написанням прізвища в документах (Боруля – Беруля)

(розв’язка) приїзд сина, якого звільнили зі служби – умовляння сусідами Мартина Борулі спалити папери, які той збирав як докази, і видати Марисю за сусідського сина, здрібнілого шляхтича – спалення Мартином документів як знак повного звільнення від нав’язливої хворобливої ідеї й повернення до гармонійного, нормального життя за природженістю.

Коментар:

У п’єсі «Мартин Боруля» наголошує, що гідність людини визначається не її привілейованим станом, а способом життя – чесною трудовою діяльністю, щирістю і добротою у взаєминах з людьми.

Цитати:

Мартин Боруля:

  • «Я – не бидло і син мій – не теля!»
  • «Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..»
  • «Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя; одежа – перве діло»
  • «Краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам!»
  • «Бог дасть, дочку пристрою, тоді зажи-ву настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать»
  • «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими»
  • «Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах – Боруля, а у старих – Беруля!..»
  • «Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».

Палажка:

  • «Сама бачу, що дворянство нам біду робе. А почну батькові казать, щоб не видумував нічого, щоб жив по-старо-вині, – то закричить, затопа ногами, почне читать мені якісь бумаги про дворянство, затуркає мене, чагиркає, зіб’є з пантелику, і я думаю: може, ми й справді вже дворяне, – і починаю по-панськи привчаться, і самій тоді хочеться тебе за благородного віддать заміж!.. Тепер не знаю, шо й казать, що і робить, вимучилась зовсім і одуріла.

Степан:

  • «Напам’ять заучую. Мені Антон Спи-ридоновнч совітують виучувать бумаги напам’ять. Він тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовній часті»
  • «Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женю-ся на багатій»
  • «І в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом»

Гервасій Гуляницький:

  • «…тепер же десь тебе вкусила шля-хетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським»
  • «Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива по-сварився з ним, – вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красов-ський з’їсть тебе!..»
  • «Горе з такими дворянами! А по-моє-му, хто вчену голову; має, то дворянин, а вже як неграмотні дворяне, то…»

Трандалєв:

  • «Чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!»
  • «Був і писарем в пітейній конторі, був обер-об’їждчиком. був прикашиком по економіях, держав биржу в городі, слу-живу маклера – скрізь важкої»

Націєвський:

  • «Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она!»
  • «Це так! Невеста з приплодом!.. Бла-годарю!.. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть»

Омелько:

  • «Поки був чоловіком – і не вередував, а паном зробили – чорт тепер на нього й потрапе» (про Мартина).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *