“Марія” Улас Самчук критика роману

“Марія” Улас Самчук критика

Композиція має своєрідність кільцеве обрамлення: вже з перших рядків твору йдеться про завершення земного життя головної героїні, а тільки після цього починається розповідь про її життя від самого народження. Історія життя Марії розділена на три періоди, які вкладаються в три частини: “Книга про народження Марії”, “Книга днів Марії”, “Книга про хліб”.

У “Книзі про народження Марії”йдеться про сирітське дитинство дівчини. Уже в ранньому дитинстві так співала, що до неї озивалося все довкола. Потім їй минуло шість років, дев’ятий рік застав у наймах, а у дванадцять відчула дівочий сором. Настав час кохання. Полюбила наймита Корнія. Але незабаром його забирають у царську армію матросом аж на сім років. Марія одужується з нелюбим Гнатом, який наполегливо добивався її, і настали для неї сірі будні, позбавлені радості й світла. Із смертю народжених дітей омертвіло й її серце, а душа починає бунтувати. Після поверненння з армії Корнія жінка стала такою сильною і рішучою, що розірвала невільнцькі пута і вирішила жити спочатку, з коханим Корнієм: “Марія має під очима синці, чує сильний голод, але не почуває смутку. Ні. Весело їй. Здається, тільки родилася, тільки зачинає свобідно, по-своєму жити і справедливо дивитися на Божий світ”. Вона дочекалася найголовнішого свого народження – народження як людини.

У “Книзі днів Марії”– інша людина, яка знайшла себе й стала вільною в почуттях і діях. Марія працює в хаті, з побожністю слухає Корнієву гармошку, шанує і кориться йому. Символом здійснення мрії стає кам’яна клуня для збіжжя і народження сина Демка. Дні її сповнюються щастям і працею. Народжуються близнята Надійка і Максим – будують простору хату.”В ті дні трапилася війна. “Гапонець” на руського царя задумав, клятий іти”, і Корнія забирають знову у військо. “Дні далі минають. Діти ростуть. Марія журиться і вичікує Корнія”. Наступний Великдень вона зустріла з Корнієм, А на Різдво народився Лаврін – остання їхня дитина.

Цей другий етап життя Марії та її односельців завершується революційними подіями та більшовицьким переворотом. Син Максим повернувся в село, одягнувши більшовицьку шкірянку. Надійка виходить заміж за колишнього матроса Архипа. Її весілля символізує зародження нового життя на селі, повного сподівань і здійснення багатьох мрій. За святковим столом Максим, відомий ледащо і базікало, починає всіх учити новій науці – соціалізму й марксизму, гості обурюються: “Чесна і розумна людина такого не вимовить…” Батько виганяє його з-за столу. “Бацила розкладу родина натрапила на свій ґрунт. Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися. Сонце так само сходило  заходило. Але знаки на сході все більше вказували його наближення. Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину, бо ані Корній, ані Марія, ні сотні, тисячі корніїв і марій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець…”

“Книга про хліб”розповідає про “початок кінця” – тотальне винищення українського селянства у 30-х роках, витравлення з нього почуття власника, господаря, годувальника. Насильно заганяли селян в “комуни і совхози”. На колись родючих землях тепер буяють “патлаті бур’яни”, під осінніми дощами гниє відібране у селян у кинуте призволяще збіжжя. Селянин не скоро покорився новій владі, “дядьки вхопилися за обрізанки. Піднімалося село за селом.” Син Максим вірно служить новій владі, виганяє батьків із хати й вони перейшли в чужу хату виселеного у Сибір сусіда, молодшого брата Лавріна рнпресовано. Марія тепер багато чого не розуміє: чому не можна працювати на власному полі, а треба йти в колгоспи?

Як кульмінація розповіді про життя колись багатого українського села – картини голодомору. Увесь Маріїн рід розпався: найстарший син загинув у Першу світову в німецькому полоні від голоду, помірає внучка Маріїна, наклала на себе руки збожеволіла дочка, немає звісток від Лавріна, Максим розкошує на державних паях у батьківській хаті й ходить по селу, розмахуючи зброєю. Корній вбиває сина-покруча і йде вмирати у поле разом зі старим собакою. Зникає остання опора Маріїна – старий Гнат, що став ченцем. Нарешті вмирає і сама Марія: “Довго, довго виривалася з життя Марія. Перетинається окремо кожний нерв. …Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар…” Коло Маріїного життя замкнулося. Цей трагічний кінець – наслідок глибокого болю письменника за майбутнє України.

На сторінках прості чи не вперше в історії української літератури зображено агресивність і антинародну суть більшовицької влади на селі.

Ім’я героїні перегукується з іменім Богоматері, образ якої постійно присутній у романі. Закономірно, що свою героїню Улас Самчук назвав Марією. Це ім’я є уособленням материнства, основи життя на землі, уособленням самої України. Упродовж усього свого життя, в найскрутніші його миті Марія зверталася до Святої Матері й Та благословляла її. Доля сільської і Небесної Марії дуже схожі – і там, і там домінантою є страждання. Страждання, зумовлені недосконалістю світу.

Роман Уласа Самчука “Марія” звучить як засторога, попередження майбутнім поколінням.

Записи створено 214

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.