“Кайдашева сім’я” аналіз та цитати Іван Нечуй-Левицький

  • Автор: Іван Нечуй-Левицький.
  • Рід: епос.
  • Жанр: повість (соціально‐побутова).
  • Напрям: реалізм.
  • Прототип: сім’я Мазурів із села Семигори.
  • Тема: життя української родини після реформи 1861 року в умовах занепаду патріархального способу життя; деградація як результат тривалого існування в умовах кріпацтва.
  • Ідея: засудження і висміювання вад існуючого суспільного ладу; жорстокості й дріб’язковості в людських стосунках.
  • Час: після 1861 р.
  • Місце: Семигори, Біївці, Київ.
  • Композиція: 9 частин.

Зміст “Кайдашева сім’я”

(експозиція) (І) опис природи села Семигори – розмова братів Кайдашенків про дівчат – (ІІ) залицяння Карпа до Мотрі – оглядинив Довбишів – (зав’язка) (ІІІ) сватання та одруження Карпа – (ІV) суперечки за власність між двома поколіннями (суперечка між родичами за «твоє» та «моє») –суперечка за мотовило – Мотря й Карпо у своїй хаті – (V) залицяння й сватання Лавріна до Мелашки – пригоди Кайдашихи під час поїздки в Біївці – (VІ) постійні конфлікти між родичами – похід Мелашки на прощу до Києва – пошуки Лавріном Мелашки – повернення Мелашки в Семигори – (VII) смерть Омелька Кайдаша (утопився) – (кульмінація) (VІІІ) сварка за кухоль, через який Марусі Кайдашисі Мотря виколола око – сварки за курку, пів-ня, кабана, грушу (кожна сварка має свою кульмінацію) – (розв’язка) груша, що була причиною багатьох сварок, раптово всохла, у всіх садибах настав мир і злагода.

Коментар: це один із найпопулярніших творів І. Нечуя‐Левицького. У ньому митець не намагався показати українців дріб’язковими, сварливими, чим йому несправед-ливо дорікали окремі сучасники. Уважний читач зрозуміє, що родина Кайдашів – не типова модель селянської родини, адже вона викликає закономірний осуд одно-сельців. У «Кайдашевій сім’ї» письменник заговорив не тільки про занепад високої ролі батька в суспільстві, не тільки викрив зло, яке оселилося в серці людини, а й по-при сатиричність тексту, показав, на думку літературознавця Володимира Панченка, «людей, які не сміються», адже щирого сміху в повісті майже немає. Нечуй-Левицький сміється крізь сльози: він показує духовну деградацію і моральний занепад поневоленого народу, руйнування традиційних підвалин життя українського селянства.

Про твір: «З серії кумедних подій виростає реальна і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин». Належить «до найкращих оздоб українського письменства» (Іван Франко). Євген Гуцало назвав повість Нечуя‐Левицького «Кайдашева сім’я» «ареною людських пристрастей». Перша українська соціально‐побутова повість.

Цитати героїв

Омелько Кайдаш:

  • Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волос-ся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».
  • …дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і поститись; він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік, перед деко-трими празниками. Того дня припадала п’ятниця перед паликопою, котрого на-род дуже поважає… не їв од самогоранку; він вірив, що, хто буде постить у ту п’ятницю, той небуде у воді потопати.

Маруся Кайдашиха:

  • Вона була вже не молода, але й не ста-ра, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем… замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще и тепер її брали до панів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набраласьод їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові її повага до панів. Вона любила цілувать їх у руки, кланятись, підсолоджувала свою роз-мову з ними. Попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч із собою на стільці, як потрібну людину… До природної звичайності української селянки до неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та со-лодка луска, і вона лаялась і кричала на весь рот…
  • Оце недавно, серденько моє, просили мене готувать обід аж у Дешки: у священика були хрестини. Господи милосердний! Наїхало гостей повнісінькі хати, а я на всіх настачила. Вже як пороз’їздились гості, а матушка й кличе мене в покої, садовить мене на стільці за столом, сама сідає зо мною вечерять. Так мене частувала, спасибі їй, та все припрошує: та випийте-бо, пані Марусю, та їж-те-бо, пані Кайдашихо. Їй-богу, правду кажу, проше вас
  • Ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне (сказала Мотря).

Карпо Кайдашенко:

  • …широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
  • Він ніколи не сміявся гаразд, як сміють-ся люди. Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались.
  • Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!

Лаврін Кайдашенко:

  • …молоде довгасте лице було рум’яне. Ве-селі, сині, як небо,очі світились привіт-но й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.

Мотря Довбишівна:

  • гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.
  • Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позагачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби нама-льована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чор-ними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи зі злістю.
  • Одривай, Карпе, хату, бо я тебе покину з твоєю проклятою матір’ю, з твоїм іродовим кодлом!

Мелашка Белашівна:

  • Дівчина була невелика на зріст, але рів-на, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк… була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень.
  • Не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами (в Києві).

Баба Палажка Солов’їха:

• Вона була дуже богомільна і щороку їла паски в Лаврі. І тепер вона збиралася йти до Києва, але, щоб було веселіше і безпечніше, вирішила зібрати собі попутників.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *