iosvita.org

“Як добре те, що смерті не боюсь я” критика (аналіз) В.Стус

Василь Семенович Стус (6 січня 1938 р., Рахнівка, Вінницька обл. – 4 вересня 1985 р., табір в Пермській обл.) – поет-шістдесятник, прозаїк, перекладач,літературознавець, правозахисник. За свої національні переконання був звсуджений на 12 років позбавлення волі.

Літературна манера В. Стуса:

  • Прийоми віршування розмаїті, зустрічається і верлібр, і “фольклорні” стилізації;
  • Застосування асонансів і алітерацій, “розривних” рядків (“В високості необлі- / таній кружляє проміж ві- // ттями / єдине шамоті- / ння безбережне… “);
  • Вдало використовував діалектизми, архаїзми, розмовну та спеціальну лексику;
  • Вживав власні новотвори (всевікна, стогори тощо).
  • Вірш-заповіт (послання) “Як добре те, що смерті не боюсь я” (1971-1974, збірка “Палімпсести”, течії – неоромантизм, неореалізм, символізм; 5-стопний ямб, перехресне римування) – зразок громадської лірики, написаний у розлуці з батьківщиною і тузі за нею.
  • За пафосом “Як добре те, що смерті не боюсь я” схожий на вірш Т. Шевченка “Мені однаково”: поет не жаліється на особисте життя, проте бажає кращого власному народові, а тому готовий покласти усе на алта його добробуту.
  • Автор зображує переживання людиною-патріотом розлуки з рідною землею, яку спричинила несправедливість суспільного устрою.
  • В. Стус висуває ідею, що сенс справжнього буття у запереченні зла і світу насильства, утверджує ідеали добра і справедливості.
  • Образи-символи: патріот і громадянин – ліричний герой; Христові муки, доля – тяжкий хрест; символ незнання майбутнього, але передчування тяжких часів – невідомі верстви; влада і несвобода – судді; “дзеркала” душі – очі, обличчя.
  • Головний герой утверджує свою незламність: “Як добре те, що смерті не боюсь і не питаю, чи тяжкий мій хрест…”
  • Художні засоби: епітети, метафори, метонімія, анафора, символ, риторичне звертання.
  • “О земле втрачена, явися!” (1971-1974, збірка “Палімпсести”, течія – неоромантизм, неореалізм, символізм; 4-стопний ямб, римування перехресне)- вірш медитативного характеру, який належфть до громадської лірики з елементами пейзажної.
  • У вірші зображується переживання людиною власної смерті, набуття в цьому світі. Відчутна ідея утвердження думки про плинність і скороминущість життя. Його краса – те, за чим людина гірко жалкує, особливо у “зболеному сні”.
  • Образи-символи: майбутнє без конкретної людини – пожиттєві ери; земне життя – лихо; важке життя і смерть – зболений сон; вірність – лебедня.
  • Вірш складається з 3 частин, у яких автор просить повернути хоч у спогадахминулі щасливі дні дитинства та юності, напоєні красою.
  • Вірш написаний у формі розмови сина з рідною землею, далекою і втраченою. Поет згадує своє перше юнацьке кохання, вірш – втілення радості пізнання любові.
  • У останньому рядку втілення оптимістичний настрій усього твору: “і лазурово простелися, і душу порятуй мені”.
  • Ліричний герой це і є В. Стус. У вірші автор висловлює сподівання, що спогади про рідний край будуть здатні порятувати його душу від зневіри і несправедливості.
  • Художні засоби: епітети, метафора, метонімія, персоніфікація, символ, анафора, риторичне питання, звертання.
Записи створено 214

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.