iosvita.org

“Як добре те, що смерті не боюсь я” аналіз

Теорія:

Автор: Василь Стус

Рід

лірика.

Жанр:

вірш (патріотична + філософська) медитація, заповіт.

Мотив:

незламність, здатність залишатися людиною за будь‐яких обставин.

Коментар:

У поезії‐заповіті Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучителями‐суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повер-нення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки… Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», – зауважує Ю. Солод.

Про твір:

перегукується із «Заповітом» Т. Шевченка.

Художні засоби:

  • епітети: «недовідомих верств», «стражденним і незлим обличчям», «чесні вічі», «чесними сльозами»;
  • риторичні звертання («Народе мій, до тебе я ще верну», «…перед вами, судді, не клонюся»);
  • порівняння («Як син, тобі доземно поклонюсь…»);
  • метафора («суще, що розпукнеться в грядуще // і ружею заквітне коло шиб»).

Первісний варіант:

 цього вірша народився в камері попереднього ув’язнення Київського КДБ у 1972 р., на восьмий день арештантського буття поета. Поезія увійшла до збірки «Час творчості».

Програмний варіант твору:

Стус написав 1975 року, нещодавно переживши клінічну смерть під час операції на шлунку. А опубліковано його було аж у 1986 р. (у збірці «Палімпсести»)  – вже після смерті поета.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

Записи створено 216

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.