“Я(романтика)” аналіз та цитати Микола Хвильовий

Теорія:

Автор:

Микола Хвильовий

Рід: 

епос.

Жанр:

новела (психологічна).

Напрям:

модернізм («романтика вітаїзму», експресіонізм +імпресіонізм)

Присвята: 

«Цвітові яблуні» (новела М. Коцюбинського).

Тема:

роздвоєння особистості: чекіст і людина (громадське і особисте) на фоні громадянської війни 1917–1921 років між «інсургентами» (повстанцями‐комуністами) та «версальцями» (їхніми супротивниками, контрреволюціонерами).

Ідея:

сліпий фанатизм не є тим, на чому можна побудувати «загірну комуну» (іде-альне суспільство).

 Обрамлення:

у першому та в останньому реченні згадується «загірна комуна» (як те суспільство, яке хотіли побудувати комуністи).

Місце:

палац шляхтича, материна хата, узлісся.

Час:

громадянська війна 1917–1921 рр.

Образи:

• Я («я чекіст, але я і людина», «м’ятежний син»)

• доктор Тагабат («злий геній, зла моя воля», «Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, ― це ж вiн
i мiй безвихiдний хазяїн, мiй звiрячий iнстинкт»)

• дегенерат («сторож душі моєї», «вірний вар-товий на чатах», «палач із гільйотини»)

• Андрюша («квола воля», «невеселий комунар»)

• мати (що прирівнюється до образу Марії)

Композиція: 

ліричний вступ, 3 частини

Cтильові ознаки новели:

розповідь від 1 особи, драматизм, внутрішні монологи героя, відсутність безпосередньої авторської оцінки, лаконізм, виразні художні деталі, глибокий психологізм, відмова від тради-ційного описового реалізму, часові зміщен-ня, зіткнення віддалених епізодів, істо-ричні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою поставити революцію у кон-текст визначних подій світової історії, зміс-тове згущення, символічний зміст образів, деталей, своєрідність зорового та звукового тла подій, засоби поетичного синтаксису.

Коментар:

М. Хвильовий присвятив цю новелу «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського. По‐перше, М. Хвильовий‐прозаїк був пильним учнем М. Коцюбинського. По‐друге,

у «Цвіті яблуні» теж виведений персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті влас-ної дитини, одночасно відчуває і муку бать-ківських почуттів, і роботу письменницької пам’яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом – поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь‐що змінити. Однак торжествує у цій трагедії творча, життєстверджуюча сила. М. Хвильовий також розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідаль-ність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний.

Цитати:

Я:

  • я – чекіст, але і людинаґ
  • я, главковерх чорного трибуналу кому-ни, виконував свої обов’язки перед рево-люцією.
  • Мати! Кажу тобі: іди до мене! Я мушу вбити тебе.

Доктор Тагабат:

  • Доктор Тагабат розвалився на широ-кій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб.
  • Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каме-нем замість серця,– це ж він і мій безви-хідний хазяїн, мій звірячий інстинкт
  • доктор – злий геній, зла моя воля

Вартовий (Дегенерат):

  • третій – дегенерат (вірний вартовий на чатах).
  • За ним іще далі в тьму – вірний варто-вий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: у дегенерата – низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусів стояти у відділі криміналь-ної хроніки.
  • дегенерат є палач із гільйотини
  • цей дегенерат, завше був солдатом ре-волюції, і тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних

Андрюша:

  • Андрюшу призначили в “чека”, проти його кволої волі. Цей невеселий комунар, коли треба енергійно розписатись під темною постановою — “розстрілять”, завше мнеться, завше не ім’я і прізвище на суворому життьовому документі ставить, а незрозумілий та химерний хвостик.

Мати:

  • Моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна.
  • воістину моя мати – втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати – на-ївність, тиха жура і добрість безмежна.
  • Мати каже, що я (її м’ятежний син) зовсім замучив себе…
  • Мати каже, що вона поливала сьогод-ні м’яту, м’ята вмирає в тузі. Мати каже: «Надходить гроза!» І я бачу: в її очах стоять дві хрустальні росинки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *