ФОЛЬКЛОР особливості критика пояснення приклади

Фольклор (від англ. «народна мудрість», «народне значення») – це усна народна творчість. Український фольклор – це складова й невід’ємна частина великої культури нашoго народу. З пісень, казок, дум, тощо приказок вимальовується не лише найповнішa картина народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а й цілий світ настроїв і роздумів, сподівань і мрій українців упродовж тисячоліть. Недаремно видатні вчені й письменники так високо цінували здобутки усної народної творчості. 

Фольклорні твори, як і літературні, діляться на три роди: народний епос, народну лірику, народну драму. Кожному з них притаманні певні способи викладу матеріалу, особливості композиції, прийоми творення образів-персонажів своєpідність мови, спосіб виконання. У межах кожноrо фольклорного роду розрізняють жанри та піджанри.

Народна лірика– це невеличкі усні віршовані твори, які виконуються співом. 

Основні жанри народної лірики

– трудові пісні;

– календарно-обрядова лірика: колядки, щедрівки, веснянки, русальні пісні, купальські пісні, петрівочні пісні, жниварські пісні; 

– родинно-побутові пісні: колискові пісні, весільні пісні, хрестинні пісні, скоромовки, поховальні пісні (плачі, голосіння); 

– соціально-побутова лірика: козацькі, чумацькі, кріпацькі, наймитські, заробітчанські, рекрутські, солдатські, стрілецькі пісні.

            Пісня має особливу побутову : вона поділяється на куплети, переважно з чотирьох рядків, об’єднаних римою. У кожної пісні є своя мелодія, яка повторюється у всіх куплетах. Поетична крас пісень створюеться художніми засобами. Зазвичай це влучні enіmemu, часто постійні (сине море, чисте поле, зелений гай); noрiвняння, зокрема заперечні (Тож не маки червоненькі – / То козаки молоденькі); pефрени, або  повторення слів чи рядків у кінці кожного куплета (Добриi вечір тобі, пане господарю, / Радуйся! /Ой радуйся, земле, Син Божий народився. Застеляйте столи та все килимами Радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився); анафори, або повторення слів чи словосполучень на початку віршових рядків (Ой хто, хто Миколая любить, / Ой хто, хто Миколаю служить); neсmливі слова( молоденький, зелененький, ніженька, неділенька). Учені-фольклористи найдавнішими піснями вважають трудові пісні. Наші далекі предки вірили в магічну силу слова, в те, що словом, піснею можна полегшити важку фі зичну працю. Спершу це могли бути лише вигуки-команди однієї людини або всіх працюючих, причому вимовлялися вони в ритмі самої роботи, трудових рухів. Згодом до вигуків приєднувалися й інші слова, які становили потім речення, – текст пісні з часом збагачувався, ускладнювaвся. Позитивним героем цих пісень є трудова людина, яка непримиренно ставиться до несправедливості, визиску, пригнlчення. Вона мріє про особисту волю, про гідне життя своєї родини. Виконувались ці пісні переважно колективно. Вони стали виразниками і зберігачами трудового досвіду. Пізніше з них відділилися календарно-обрядові пісні, які найтіснішe пов’язані з трудовою діяльністю людини. Це – веснянки, колядки, щедрівки, жниварські пісні. Одночасно з трудовими піснями зароджувалися й пісні-гтри, які пізніше стали початковим, найпростішим жанром народно драми. 

Щасливе й нещасливе подружнє життя, вірність і зрада, удівство, сирітство, трагічні випадки, перебування на чужинні, стосунки між членами родини – це традиційна тематика родинно-побутових пісень. Різновидами родинно-побутових пісень е колискові, танцювальні, жартівливі тощо. Особливо численні пісня про кохання і події, пов’язані з ним.

ВІЄ ВІТЕР НА ДОЛИНУ
Віє вітер на долину,
Колише билину.
Рід до роду листи пише
Та на Україну.
Пише листи розмаїті,
Пише, розсилає
Все на тую Україну,
Де родину1 має.
Ой роде ж мій, роде,
Ой роде ж мій милий,
Розійшовся по Вкраїні,
Як туманець сивий.
Туман сивий, туман синій,
Піднімися вгору,
З’їжджайтеся рід до роду
На любу розмову.
Ой брат сестри питається:
“Ти, сестро, небого,
Чи привикла ти там жити,
Де ворогів2 много?”
“Ой привикла, мій братику,
Поміж ворогами,
Як у полі криниченька
Поміж дорогами.
Що хто іде, а хто їде —
Водиці нап’ється,
А із мене, нещасної,
Кто схоче – сміється.
Нема ж цвіту білішого
Над ті полуниці,
Нема роду ріднішого,
Як брат та сестриці.
Нема ж роду ріднішого
Над отця, над неньку.
Нема ж цвіту білішого
Та над ожиноньку,
Нема в світі вірнішого
Та над дружиноньку”.

            Діалог між братом і сестрою, яких доля розвела по різних дорогах. Сестра відкриває душу улюбленому брату, зі сльозами розповідаючи про свою тяжку доленьку. З монологу дівчини можна уявити, яке важке життя молодої дружини в чужому домі. Монолог побудований на принципі паралелізму – паралельне зображення явищ з життя, показ одних явищ на фоні інших, зіставлення їх. Образи хріну та редьки, колючої ожини характеризують душевні настрої дівчини. У тексті використанні епітети, повтори, пестливі слова.

            Стрілецькі пісні – це пісні, які були створен та побутували серед січових стрільців під час національно-визвольної боротьби українського народу. Після розгрому в 1775 році Запорозької Січі Україна близько ста п’ятдесяти років не мала власної армії. Відродження її почалося з першого добровільного товариства «Січ» в селі Завалля. Незабаром таких спортивно-військових організацій налічувалося вже понад тисячу.

            Коли спалахнула Перша світова війна, на основі цієї організації було створено легіон під назвою Українські Січові Стрільці (УСС), який налічував 2500 юнаків. Це було військове о’бєднання, яке захищало спочатку інтереси Австро-Угорщини і воювало в складі цісарської армії проти Росії, а потім під час українсько-польської війни відстоювало незалежнсіть Західноукраїнської республіки (ЗУНР). Де б не перебували січові стрільці, відразу починалася культурно-освітня робота. Створювали вони курси української мови, театральні гуртки, читальні. Серед легіонерів було чимало воїнів з вищою освітою і студентів, а також художників, учених, письменників, артистів. Тож вільні хвилини вони присвячували творості. Незмінним музикальним інструментом, який супроводжував їх у походах, була гітара. Протягом двох десятиліть виникло багато стрілецьких пісень. Їх складали і самі вони, і і стрілецькі поети Левко Лепкийта Роман Купчинський, а музику писав композитор Михайло Гайворонський. Відразу ж ц пісні поширювалися і серед мирного населення, стаючи народними («Ой у лузі червона калина», «Повіяв вітер степовий», «Ой та зажурились стрільці січовії» тощо).

            Найвідомішою стрілецькою піснею є «Ой у лузі червона калина похилилася», яку впродовж років виконували як гімн. Пісні підтримували бойовий дух, вселяли віру в перемогу. І хоч боротьба українських молодих патріотів не закінчилася перемогою, вони залишили яскраву і героїчну сторінку в нашій історії та заповіли непохитне прагнення до визволення. 

Ой та зажурились

Стрільці січовії,

Як Збруч-річку[1] переходили,

Що стільки народу

Впало за свободу,

Встояти не було сили.

Ой та зажурились

Стрільці січовії,

Стали дрібні сльози лити:

Буде ворог клятий

Батьками орати,

Матерями волочити.

Ой не тішся, враже,

Що весь край, то ваше!

Ще живе стрілецька слава.

Вернуться ще тії

Стрільці січовії,

Впаде вража міць лукава.

            Мотив туги та страждання за рідною домівкою, за батьками та матерями, які мучать в неволі, пронизує цю пісню. В основі пісні лежать трагічні події 1919 року, коли українська армія під ударами польських військ відступила на землі Східної України через річку Збруч, яка до 1939 року була прикордонною. Але кінцівка сповнена оптимізмом: стрільці повернуться визволяти батька-матір від клятого ворога. У тексті використано традиційні епітети дрібнісльози, клятийворог, лукава вража міць.    

            Історичні пісні– це ліро-епічні твори, у яких оспівуються визначні історичні події, славні подвиги синів України. Найдавніші історичні пісні долинули до нас ще з XVстоліття, із часів турецько-татарського лихоліття. За свою багатовікову історію український народ створив сотні історичних пісень.

            Пісні про боротьбу з турецько-татарськими нападниками – “Зажурилась Україна, що нічим прожити…”, “Із-за гори, з темненького лісу”, “Пісня про Байду” тощо. Це найдавніші історичні пісні, які долинули до нас ще з часів турецько-татарського лихоліття. 

Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити.
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти.
Котрі молодії —
У полон забрано;
Як зайняли, то й погнали
До пана, до хана.
Годі тобі, пане-брате.
Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати!
Ой ти станеш на воротях,
А я в закаулку,
Дамо тому стиха лиха
Та вражому турку!
Ой ти станеш з шабелькою,
А я з кулаками.
Ой щоб слава не пропала
Проміж козаками.
Ой козак же до ружини,
Бурлака до дрюка:
Оце ж тобі, вражий турчин,
З душею розлука!

            Трагізм турецько-татарських набігів відображено в народній пісні. Для передачі маштабів народного лиха використано метонімію зажуриласьУкраїна. Звучить тут і прямий заклик зі зброєю в руках підніматися на оборону рідної землі. Цей захист має бути одностайний, тобто в нього мають з’єднатися козаки (з шаблею) і селяни (з кулаками). Фразеологізм ґринджоли малюватиподано у значені займатися непотріними справами. У кінці звучить погроза розлучити турка здушею (вбити), яка сприймається як духовна і моральна перемога над ворогом. 

Ой Морозе, Морозенку,
Ой да ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!

Ой не так вся Україна,
Як рідная мати,
Заплакала Морозиха,
Стоя біля хати.
Заплакала Морозиха,
Стоя біля хати.

“Ой не плач же, Морозихо,
Не плач, не журися,
Ходім з нами, козаками,
Мед-вина напийся!
Ходім з нами, козаками,
Мед-вина напийся!”

“Чогось мені, козаченьки,
Мед-вино не п’ється:
Десь-то син мій, Морозенко,
З татарами б’ється!
Десь-то син мій, Морозенко,
З татарами б’ється!”

Із-за гори, із-за кручі
Горде військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.

Бились зранку козаченьки
До ночі глухої.
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє.
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє.

Ні один козак не здався
Живим у неволю;
Полягли всі, не вернуться
Ні один додому.
Полягли всі, не вернуться
Ні один додому.

Не вернувся й Морозенко,
Голова завзята –
Замучили молодого
Вороги прокляті!
Замучили молодого
Вороги прокляті!

Вони, ж його не стріляли
І на чверті не рубали,
Тільки з його, молодого,
Живцем серце взяли.
Тільки з його, молодого,
Живцем серце взяли.

Взяли його, поставили
На Савур-могилу:
“Дивись тепер, Морозенку,
На свою Вкраїну!”
“Дивись тепер, Морозенку,
На свою Вкраїну!”

         Загибель славно молодого козака Морозенка відворено в пісні. Дворядкові строфи відображають плач України за своїм героєм, плач його матері і «гордого війська». І Україна, і мати відчувають близьку загибель свого сина, який десь далеко б’ється з турком. Морозенко в цій боротьбі зображений як хоробрий воїн і козацький ватажок, що очолює своє військо (попереду Морозенка). Передчуття матері справдилися: у неділю вранці вороги оточили Морозенка і тяжко покатували молодого козака. Використано епітети (славний козаче, горде військо, сивий коник, глибока долина, висока могила, кривавії стрічки), анафора (ой, Морозе, Морозенко) тощо.

         Пісні національно-визвольної війнипід проводом Богдана Хмельницького – “Гей, не дивуйтесь, добрії люди”, “Чи не той то хміль”, “Засвистали козаченьки”, “Ой з города немирова” тощо. У цих піснях оспівується визначні історичні події, славні подвиги синів України. Це були часи блискучих перемог української зброї, військової і політичної думки, дипломатичної стратегії й утвердження національної ідеї.

ГЕЙ, НЕ ДИВУЙТЕ, ДОБРІЇ ЛЮДИ

Гей, не дивуйте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало.
Там за Дашевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало.
А Перебийніс водить чимало —
Сімсот козаків з собою,
Рубає мечем голову з плечей,
А решту топить водою:
“Ой пийте, ляхи, води калюжі,
Води болотянії.
А що пивали на тій Вкраїні
Вина та меди ситнії”.
Дивуються панки, вражії синки,
А що козаки вживають.
Вживають вони щуку-рибаху
Ще й соломаху з водою.
Ой чи бач, ляше, що наш Хмельницький
На Жовтім Піску підбився.
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.
Ой чи бач, ляше, як козак пляше
На сивім коні горою.
З мушкетом стане, аж серце в’яне,
А пан од жаху вмирає.
Ой чи бач, ляше, що по Случ наше,
По Костяную могилу.
Як не схотіли, забунтували
Та й утеряли Вкраїну.
Ой та зависли пани, зависли,
Як чорная хмара на Віслі.
Не допустимо ляхви із Польщі,
Поки нашої жизності.
Гей, ну, козаки! Гей, ну у скоки
Та заберімося в боки!
Загнали панів геть аж за Віслу,
Не вернуться і в три роки.

Чи не той то хміль (Пісня про Богдана Хмельницького) 

Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?
Ой, той то Хмельницький,
Що з ляхами б’ється.
Чи не той то хміль,
Що по пиві грає?..
Ой, той то Хмельницький,
Що ляхів рубає.
Чи не той то хміль,
Що у пиві кисне?
Ой, той то Хмельницький,
Що ляшеньків тисне.
Гей, поїхав Хмельницький
К Золотому Броду, —
Гей, не один лях лежить
Головою в воду.
“Не пий, Хмельницький, дуже
Золотої Води, —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди”.
“А я ляхів не боюся
Г гадки не маю —
За собою великую
Потугу я знаю,
Іще й орду татарськую
За собой веду, —
А все тото, вражі ляхи.
На вашу біду”.
Ой, втікали вражі ляхи —
Погубили шуби…
Гей, не один лях лежить
Вищиривши зуби!
Становили собі ляхи
Дубовії хати, —
Ой, прийдеться вже ляшенькам
В Польщу утікати.
Утікали вражі ляхи,
Деякії повки, —
Їли ляхів собаки
І сірії вовки.
Гей, там поле,
А на полі цвіти —
Не по однім ляшку
Заплакали діти.
Ген, там річка,
Через річку глиця —
Не по однім ляшку
Зосталась вдовиця…

            Пісня про Максима Кривоноса та Богдана Хмельницького. Щерадість перших перемог не затьмарена наступними поразками. Два поняття добрїї людиі множестволяхів творять протиставлення. Спочатку йдеться про Максима Кривоноса, який виступає справжнім месником за народні кривди; учасники бойових дій прекрасно знали Кривоноса, який водив їх  у бій особисто та був там же поранений. А от про Богдана Хмельницького згадано епізотично (що він підбився на Жовтім Піску: це зрозумілий символ блискучої перемоги козаків під Жовтими Водами). У дусі козацької звитяги звучить і фінал – цезаклик до стрімкого танцю – танцю перемоги. Зовсім по-іншому зображено польську шляхту: починаючи від зневажлиого ляхи,ляшкиі закінчуючи засобами, які використані з метою принизити ворога (чорна хмаралядська слава), якого визвольний рух українців загнав під лаву(асоціація з собакою). Натомість усіма засобами вивищується непереможний блиск українського козацтва.

            Пісні доби Руїни та колонізації України російським царатом після Переяславської угод, пісні про еміграцію до Америки та Канади – «Ой ви, хлопці-запорожці», «У Глухові, у городі», «Я сьогодні щось дуже сумую», «Світ великий, край далекий».

Віє вітер, віє буйний,

Дуби нагинає,

Сидить козак на могилі

Та й вітру питає:

Сидить козак на могилі

Та й вітру питає:

«Скажи, вітре, скажи, буйний,

Де козацька доля?

Де фортуна, де надія,

Де слава і воля?»

Де фортуна, де надія,

Де слава і воля?»

Йому вітер одвічає:

«Знаю,- каже,- знаю,

Твоя доля козацькая

В далекому краю.

Твоя доля козацькая

В далекому краю.

Лежить вона затоптана

Сірими волами».

Почув козак та й заплакав

Дрібними сльозами.

Почув козак та й заплакав

Дрібними сльозами.

            Мотив туги за колишніми козацькими волностями та звитягами, знищеними російським царатом, пронизує пісню. Діалог між козаком і вітром закінчується песимістичним образом дрібних сліз, що безсило проливає над своєю долею козак – сіромаха. У пісні використано принцип градаційного нанизування запитань зметою посилення акценту на споконвічних українських пріоритетах (воля, фортуна, доля, слава), які знищила Росія.

            Пісня про народні постання, гайдамацькі, опришківські, антикріпосницькі рухи, пісні про ватажків повстань проти панщини Устима Кармалюка, Лук’ян Кобилицю, Олексу Довбуша та ін.

            Устима Кармалюка – легендарний ватажок повсталого селянства, захисник бідних і покривджених, який діяв на Поділлі у першій половині XIX століття. Зі своїми побратимами зненацька налітав на панські маєтки, забирав їхнє добро і зникав. Усе відібране віддавав бідним, тому скрізь мав вірних друзів, які допомагали йому. У 1835 році він був підступно вбитий царськими посіпаками. 

За Сибіром сонце сходить.
Хлопці, не зівайте.
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу,
Як згадаю про їх муку —
Сам гірко заплачу.
Зібрав собі славних хлопців,
Що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі
Ждать подорожнього.
Чи хто їде, чи хто йде,
Треба їх спитати,
Як не має він грошей —
Треба йому дати!
Зовуть мене розбійником.
Кажуть — розбиваю.
Ще ж нікого я не вбив.
Бо й сам душу маю.
З багатого хоч я й візьму —
Убогому даю.
Отак гроші поділивши,
Я гріхів не маю.
Судять мене вдень і вночі,
Повсяку годину,
Ніде мені подітися,
Я од журби гину.
Аж тут їде сам владика:
“А здорові, хлопці!”
“Ой, довго ми вас чекали.
Благослови, отче!”
Чи хто їде, чи хто йде,
Часто дурно ждати.
Отак треба в лісі жити,
Бо не маю хати.
Ой, вилічив сам владика
Сорок тисяч грошей.
Подивився кругом себе —
Все хлопці хороші.
Ой, чи їде, чи хто йде,
Треба його ждати.
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Пішов би я до дітей —
Красу мою знають:
Аби тільки показався.
То зараз впіймають.
А так треба стерегтися,
Треба в лісі жити.
Хоч, здається, світ великий,
Ніде ся подіти!
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Бо немає пристанища.
Ані свої хати.
Прийшла туга до серденька,
Як у світі жити?
Світ великий і розкішний.
Та ніде ся діти!
Асесори, ісправники
За мною ганяють,
Більше вони людей б’ють.
Як я гріхів маю.
У неділю дуже рано
У всі дзвони дзвонять.
А мене, Кармалюка,
Як звірюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять,
Нехай заганяють,
Нехай мене, Кармалюка,
В світі споминають!

            Пісня побудована у формі ліричного монологу, ведеться від першої особи (я). Вона створює глибоко інтимний образ народного ватажка зі складним внутрішнім світом й усвідомленням своїх обов’язків перед життям та людьми. Особиста доля навіює журливий тон пісні: розлука з дітьми та дружиною через постійні переслідуваня глибоко вражає Кармалюкові душу і крає йому серце. Народ Наділяє свого улюбленця зовнішньою та внутрішньою красою, добрим серцем, що співчуває бідаками і ненавидить владу.

Записи створено 214

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.