Автор:
Рід:
епос
Жанр:
новела (філософсько‐психологічна)
Напрям:
модернізм (неоромантизм)
Тема:
розповідь про дитинство Данила й життя українського села дореволюційного періоду.
Ідея:
одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя (розповідь старого Дани-ла про повстання в селі Турбаях 1789 року, «і ми з роду турбаїв, не були кріпаками з роду-віку, і Данило хай не буде»), оспівування міцних родових традицій, гуманістичного сприйняття буття.
Образи:
малий Данилко, прадід Данил, тато Ригор, мама Ригориха, сестра Вустя.
Місце:
степ, Перекопська рівнина (біля Чорного моря).
Час:
до революції.
Композиція:
відсутня сюжетна лінія, окремі картини з життя; новела побудована на фольклорних джерелах, є своєрідною енциклопедією звичаїв, обрядів, пісень.
Коментар:
друга новела з роману в новелах «Вершники», що складається з 8 новел, які пов’язані спільною темою (події громадянської війни на Україні), ідеєю (ствердження загальнолюдських цінностей і основ народної моралі) та наскрізною образною системою.
Цитати:
Розповідь прадіда Данила про рід:
- Рід завзятий і непосидючий, козакували й землю робили, на Пслі осілися, село булоТурбаї , тої турбації, турботи й турбанини повне жило, от і були ті люди турбаї справжні, а пан собі думав з них кріпаків мати, а в Катерини-цариці полюбовник був із запорозького коша – Грицько Нечоса, і сказав турбаям про таку рахубу, стали турбаї козачих своїх прав допоминатися, а пан їхні метрики з церкви покрав та попалив, і суд не міг козачих прав ізнайти, то турбаї й повбивали панів і побили суд, і одбивалися п’ять років. Та військо оступило голодранців, і смерть прийшла. А той Грицько Нечоса характерник був, як і всі запорожці, пройшов крізь військо і турбаїв вивів, і повів на дві сторони: до Дністра й до Перекопу, і ми з роду турбаїв, не були кріпаками зроду-віку, і Данилко хай не буде.
Батько Данилка:
- «…батько твiй ледащо й п’яниця, його знову проженуть од ватаги, то не вилазитиме з корчми, хлопець гордий i нiкому не поклониться, а людям треба кланятись i решпекту давати, iнакше не проживеш…».
- «Батько не вилазить iз чужих хат i випиває з усiма, хто його частує. I цього чабана Ригора частували всi, i Ригор лаяв багатирiв, у яких пив, розповiдав байки про попiвськi дiла i кричав, i проклинав пропаще життя, а його слухали й не перебивали, бо знали всi, що Ригор зараз заспiває, а пiсля того спiву нiчого вже людинi не треба».
Матір:
- «Данилкова мати, хоч i бiдна господиня, що й кози в дворi не має, а й вона той двiр обмете й обмиє, i хату обмережить цяточками й рожами, коло печi цiлiсiнький день товчеться, i нема нi в кого на селi такого хисту прикрасити пiч. I все село те знає та кличе її, Ригориху, i вона малює пiч синiм i червоним, чорним i рудим, жовтим i зеленим, як учила її покiйна мати…»
