“Чорна рада” аналіз та цитати Пантелеймон Куліш

Автор:

Пантелеймон Куліш

Рід:

епос.

Жанр: 

роман (історичний).

Підзаголовок:

роман‐хроніка 1663.

Напрям:

романтизм.

Історичний факт: 

чорна рада (названа так через те, що брала участь «чернь») 1663 р. в Ніжині.

Джерела:

Літопис Самовидця; європейські історичні романи, зокрема твори В. Скотта.

Час:

1663 рік.

Місце:

дорога (наскрізний мотив), хутір Хмарище, Київ, урочище Романівський Кут, Ніжин.

Тема:

2 сюжетні лінії: 1) підготовка та проведення чорної ради; 2) кохання Петра Шраменка і Лесі Череванівни.

Ідея:

возвеличення минулого; заклик до єдності заради побудови сильної держави; возвеличення сили кохання.

Образи:

історичні: Яким Сомко, Іван Брюховецький, Павло Тетеря, Василь Золо-таренко, Вуяхевич (генеральний писар), усі інші – вигадані (див. табличку).

Композиція:

18 частин, 2 сюжетні лінії; композиційний прийом – подорож (дорога як наскрізний мотив).

Зміст:

(І) (експозиція) навесні 1663 року Шрам і Шраменко їдуть до Києва – завертають до Хмарища,Череваневого хутора – їм відчиняє ключник Василь Невольник – розповідь про Шрама та польські безчинства – (ІІ) історія божого чоловіка – розмови Череваня й Шрама – Божий Чоловік розказує про нелад між козаками, про змагання Сомка й Брюховецького

(зав’язка 1) Шрам зізнається, що їде до Сомка‐гетьмана, сподіваючись, що саме той зможе об’єднати розділену Україну

(ІІІ) (зав’язка 2) Петро закохується – Шрам просить руки Лесі – по дорозі до Києва Череваниха розказує про сон стосовно жениха Лесі – (ІV) прочани в Києві – суперечка Шрама й Череваня щодо громадянської байдужості останнього – (V) картина прощання козака зі світом перед тим, як іти в монастир – Кирило Тур, побачивши Лесю, каже, що буде його – (VІ) Черевані зі Шрамами зустрічають Якима Сомка – Шраменко дізнається, хто наречений Лесі – розмови про розірвану Україну, чорну раду (VІІ) Кирило обіцяє вкрасти Лесю – Лесі стає зле, вона бачить, що Сомку байдуже – (VІІІ) Петро бачить, як Кирило краде Лесю – женеться за Кирилом

(кульмінація 2) б’ються на смерть – їх розбороняють, Шрам кидається до сина, а Сомко до запорожця – Леся відвертається від Сомка – Леся лікує Петра й закохується – (ІХ) до Переяслава прибувають царські воєводи – три полки Сомка перейшли на бік Брюховецького, цар теж на його стороні – сутичка між козаками й селянами, які погрожують їм «чорною радою» – (Х) подорожні у Гвинтовки, де бенкетують запорожці, а їм прислуговує дружина Гвинтовки, колишня польська княжна, яку чоловік так «окозачує» – Гвинтовка веде подвійну гру – (ХІ) Шрам їде в Батурин до Васюти, щоб домовитися – Петро на хутірці зустрічає Кирила Тура – миряться – Кирила викликають на покару козаки – (ХІІ) в урочищі Романівський Кут зібралася чернь, якій Брюховецький обіцяв віддати Ніжин на пограбування – судять Кирила біля стовпа – Кирило ледь живий – (ХІІІ – ХІV) Сомко прихиляє до себе Васюту – писар Вуяхевич підбурює козаків – Черевань бачить, що Гвинтовка із козака перетворився на байдужого до загальної справи багатія – перед радою в Ніжині Гвитовка дає усім блакитні стьожки до комірів, а нечервоні, як звикли носити козаки –

(кульмінація 1) біля міста збирається чорна рада – черво-них стрічок на козаках мало, більше блакитних – князь Гагін читає царську грамоту – одні кричать за Брюховецького, інші – за Сомка – зчиняється бійка (б’ють усіх, хто не з блакитною стрічкою) – Гвинтовка зраджує, московський князь Гагін підкуплений

(розв’язка 1) новий гетьман Брюховецький велить схопити Сомка й Васюту, а Вуяхеви-чу написати листа цареві, ніби Сомко бунтує проти нього козаків – (ХV) селян і міщан обдурюють – козаки сміються з черні – на Лесю претендують писар Брюховецького, Кирило Тур, а Петро в розпачі – (ХVІ) Брюховецький бенкетує в Ніжин із князем Гагіним – козаки‐діди розуміють, що їх одурено – Брюховецький думає вбити Сомка – (ХVІІ) до Брюховецького приходить Кирило Тур і каже, що вб’є Сомка – гетьман дає йому персня, щоб про-йти у в’язницю – Тур хоче врятувати Сомка, той відмовляється

(ХVІІІ) (епілог І) Шрам бере на себе провину перед Тетерею за бунт паволочан – Шрама страчують – того ж року карають Сомка з Васютою

(розв’язка 2) Петро йде на Запорожжя, але подорозі потрапляє в Хмарище – дізнається, що сім’ю Череваня врятував Кирило Тур –

(епілог 2) Петро залишається в Череванів, а через півроку вони з Лесею одружуються.

Про твір:

Тарас Шевченко в листі до П. Куліша писав: «Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливо, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все‐таки не скажу більш нічо-го, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що подарував «Чорну раду» по‐нашому. Я її прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по‐нашому лучче». Перший україн-ський історичний роман.

Цитати:

Шрам (Іван Чепурний):

  • «По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий «козарлюга».
  • «Як треба рятовати Україну, байдуже мені і літа, й рани. Обновиться яко орля юность моя».
  • «Я був би баба, а не козак, коли б за-плакав од свого лиха…. У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапа-ється за булаву, а що Вкраїна розідрана…
  • «гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою».
  • «Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія… У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозва-ли його Шрамом».
  • «Діти мої! Наступає страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь ізнов огнем да мечем. Треба нам тепер такого полковника, щоб знав, де вовк, а де лисиця. Послужив я православному християнству з батьком Хмельницьким, послужу вам, дітки, ще й тепер, коли буде на те ваша воля».

Петро Шраменко:

  • «Орел, а не козак!».
  •  «Добрий козак; по батькові пішов. Одва-га велика, а буде довговічний, і на війні щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє,– і вмре своєю смертю».
  •  «Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти».

Леся Череванівна:

  • «Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті – усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить».

Михайло Черевань:

  • «Тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва»,
  • «Бгатику»
  • «Тілько похитувавсь, гладючи черево; а щоки – як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача».
  • «Череваня таки й любили, і шановали, бо був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить».
  • «Веселий і негнівливий був собі пан».

Яким Сомко:

  • «Вибрали одностайне гетьманом у Ко-зельці»
  • «Сомко був воїн уроди, возраста і красо-ти зіло дивної» (пишуть у літописах); був високий, огрядний собі пан, круглови-дий, русявий; голова в кучерях, як у золо-тому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступіть, чи заговорить, то справді по-гетьманськи».
  • «І дай, боже, щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву! Я отеє, скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляш-ка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руки з Москвою, і громитимем усякого, хто покуситься ступити на руськую землю!»
  • «Молода знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде».
  • «Сомко бо жартів не любив. Щирий і незлобивий був лицар, да вже ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен. У таборі в його або в поході знай свою лаву – не так, як у інших…

Іван Брюховецький (Іванець):

  • «А там як сипнув грішми, так запорож-ці за ним роєм».
  • «Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б догадува-тися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. ….Тілько очі були якісь чудні – так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка».

Кирило Тур:

  • «Здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чор-ні, густії брови аж геть піднялись над тими очима, і – враг його знає – глянеш раз: здається, супиться; глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх».
  •  «Не раз він мені ставав у великій при-годі. Добрий він, і душа щира, козацька, хоть удає з себе ледащицю і характерни-ка»,
  •  «Нема, може, і в світі такої щирої душі до мене».
  •  «Лучче мені проміняти шаблю на вере-тено, аніж напасти вдвох на одного!»

Божий чоловік:

  • «Звався божим чоловіком сліпий ста-рець-кобзар. Темний він був на очі, а хо-див без проводиря; у латаній свитині
    і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж він робив із тими грішми? Викупляв невольників із неволі. Іще ж до того знав він лічити усякі болістіі замовлять усякі рани. Може, він по-магав своїми молитвами над недужим, а може, і своїми піснями; бо в його пісня лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теє-то за все пова-жали його козаки, як батька; і хоть
    би, здається, попросив у кого остатню свитину з плечей на викуп невольника, то й ту б йому оддав усякий».
  • «Божий чоловік ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *