“Мартин Боруля” читати скорочено з цитатами

ДІЄВІ ОСОБИ

Мартин Боруля – багатий шляхтич, чин-шовик.

Палажка – його жінка.

Марися – їхня дочка.
Степан – син їхній, канцелярист земського суду.

Гервасій Гуляницький – багатий шляхтич, чиншовик.

Микола – його син, парубок.

Націєвський – регістратор з ратуші.

Трандалєв – повірений.

Протасій ПеньонжкаМатвій Дульськийчиншовики.

Омелько, Трохим наймити Борулі.

Гості.

ДІЯ ПЕРША

У домі Мартина Борулі.

ЯВА І

Розмова Трандалєва і Мартина Борулі. Трандалєв читає «бумагу»: «Дворянское депутатское собрание определяет: Мартина… Борулю з сыном Степаном… сопри-числить к дворянскому его роду»

Мартин: «О!.. Виходить, я – не бидло і син мій – не теля!.. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич… подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду?» [пан Красовський колись обізвав Мартина бидлом і його сина телям. Боруля у відповідь обізвав його: «свиня, безштанько, приймак». Через це почався судовий процес]

Трандалєв обіцяє виграти діло. Але за «стрічний іск і апеляцію» бере в Борулі сто рублів. Мартин на все згоден заради ви-грашу, наказує наймиту Омельку дати на дорогу коням дві мірки вівса. Омелько вийшов. Мартин пішов по гроші.

ЯВА II

Трандалєв залишається сам, радіє зі своєї посади, розповідає, з чого він починав і як аж до таких справ «дойшов».

«От і тепер: діло Борулі веду протій Кра- 5совського, а діло Красовського протів Бо-рулі… Наберу діл доволі, приїду в город, піду
до столоначальника, до того-таки самого, що й діла послі буде рішать, і він мені напи-ше, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать про-сителю. …

Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!

Входе Мартин. Дає гроші, прощається з Трандалєвим, той йде.

ЯВА III

Мартин: «Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! … От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника… Треба з ним побалакать».

Прийшов Степан, каже, що вже готовий до дороги. Розмовляють про чиновника Націєвського, він губернський секретар і регістратор – «якраз для нашої Марисі жених» вважає Мартин, каже Степану, щоб той запросив його.

Заходить Марися. Марин обурюється, що вона каже «тату», «мама». Він хоче, щоб дітиговорили «по-дворянськи»: папінька, мамінька або папаша, мамаша. Марися так і вимовити не може. Мартин і Степан виходять.

ЯВА IV

Марися (одна): «І що це з батьком сталось, все переначують! Папінька… Мамінька… Аж чудно! Папаша… Мамаша… ще чудніще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать».

Приходить Микола. Виявляється, Мико-ла і Марися люблять одне одного і хочуть одружитись. Микола збирається сьогодні ж сказати своєму батькові, щоб він побала-кав з батьком Марисі. Потім Микола цілує дівчину; вона виходить.

ЯBA V

Микола думає про те, як буде добре, коли вони одружаться. Приходить Степан. Розмова Миколи зі Степаном. Степан розповідає, як йому живеться в місті і як в нього справи на роботі – йому порадили вивчати справи напам’ять (бо Антон Спиридович так робив і тепер він столоначальник по уголовній часті). Микола питає, до чого ж він дослужиться.

Степан: «Столоначаль-ником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатій…». Микола каже, що скучає за ним, згадує, як вони ра-зом вчилися в отця Ксенофонта.

ЯВА VI

Заходить Мартин, каже сину, щоб збирався на службу, а Миколу зневажливо питає: «А ти, хлопче, все батькові воли пасеш?» Коли Микола йде, Мартин каже: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. 

Яка тобі компанія Микола? Мужик – одно слово, а ти на такій линії, трешся між людьми інчого коліна… Коли б, господи, тілько утвердили у дворянстві мерщій. Ти кажеш, що Каєтан Іванович завіря, що коли вже депутатське собраніє признало, то й сенат признає».

Степан пішов снідати.

ЯВА VII

Мартин (один): «Ну, тепер вже все одно що й дворянин! Треба тілько дворянські поряд-ки позаводить… Вирядю Степана і приймусь за дворянські порядки».

Входить Омелько. Мартин переконує Омелька одягнути чоботи, коли буде вести «у город канцелярського» [у всій комедії найсмішнішими є діалоги Омелька й Мартина]

Омелько (про себе): «Поки був чоловіком – і не вередував, а паном зробили – чорт тепер на нього й потрапе», і пішов.

ЯВА VIII

Мартин і Палажка збирають Степана. Мар-тин наполягає, щоб той зробив собі шинелю, як у столоначальника, дає йому на це гроші.

Мартин: «Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя; одежа – перве діло. Та ще не забудь про те, що я тобі казав: нехай при-їздить хоч і на наших конях – я його і назад одішлю».

Входить Омелько, в чоботях і в дранім кобеняку, просить поспішити, бо коні не хочуть чекати. Мартин сварить його за кобеняка, щоб не опозорив панича.

Мартин Степану на прозання: «Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять… трись, трись меж людьми – і з тебе будуть люде

Виходять. Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Кімната у Борулі.

ЯВА І

За столом сидять чиншовики Мартин, Гервасій і Матвій. [чиншовики, тобто оренда-тори, які платили чинш власникові землі; Гервасій – батько Миколи, коханого Мари-сі].

Гервасій каже Мартину, що «мій Микола і твоя Марися умісті виросли і полюбили одно другого, а ми з тобою давні приятелі…»І пропонує одружити дітей.

Мартин: «…не випада тепер віддать мені Марисю за твого Миколу… Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…»

Гервасій: «Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським…»

Гервасій пояснює, що «Красовський вчений, лікар, державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, – вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з’їсть тебе!..»

[+ Красовський – той пан, у якого вони всі орендують землю]

Відбувається суперечка Гервасія з Марти-ном. Гервасій і Матвій (хрещений батько Миколи) йдуть.

ЯВА II

Приходить Палажка, питає, чому Гервасій і Матвій приходили.

Мартин: «Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу».

Палажка зраділа такому зятю, але Мартин почав переконувати, що він «хлоп» і не рівня їм: «Дворянин – одно, хлоп – друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана – одно, а кисле молоко – друге! О! Розумієш?»

Палажка каже, що в нього щось не так з розумом, вона не розуміє його «нові порядки».

Мартин розповідає, що він знайшов для Марисі кращого жениха – реєстратора – і він скоро має приїхати. Палажка заспокоюється.

Мартин: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять.. Піди ти зараз до Сидоровички – вона зна – і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»

Мартин каже, що Омелько привезе звістку, коли чекати жениха.

Палажка йде.

ЯВА III

Входить наймит Трохим. Каже, що «дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір», коли вони паслись в череді; так наказав пан Красовський, тому що на Мартина кинули чинш і поки той не заплатить, худобу не отримає. Мартин хоче їхати в стан, послав Трохима по бричку. Трохим пішов.

Повернувся Омелько. Розповів, що в нього украли коней, чоботи і кобеняк.

Мартин сердиться на нього: «Бодай ти галушки не проковтнув, щоб ти вареником подавився».

Омелько розповідає, що в місті до панича прийшли гості, він почав їх частувати, Омелькові теж перепало. А зранку проснувся в незнайомій йому оселі, без чобіт, кобе-няка та коней. З горя він заплакав, бо «чобо-ти були настоящі шкапові і кобеняк…»

Мартин наказує Омельку за коней одслужити 6 років.

Омелько передає лист від Степана: «Жених обіщав приїхать, як коней пришлю за натачанкою…». Мартин наказує Омельку, що робити.

Сердиться на сина: «Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…»

Оголошують, що прибув письмоводитель станового Нефодій Осипович. Мартин нака-зує Марисі готувати обід.

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація та ж.

ЯВА І

Мартин«Цілу ніч з досади не спав! Як прочитав Нефодій Осипович бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з імєнія Красовського, то наче п’ять котів вскочило у груди і разом почали дряпать там своїми гострими кігтями!.. Гей, Омелько!.. Бог дасть, дочку пристрою, тоді заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать»

Мартин наказує Омельку вийти на шпиль і дивитися, чи не їдуть коні. А як побачить – хай швидко біжить додому, щоб по-передити (виглядають жениха). Омелько не в захваті від затії, Мартин його випихає.

ЯВА II

Мартин: «От мука мені з цим каторжним Омельком! І вигнав би, жаль – давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно. А він, чорт його знає, чи нарошне дражнить мене, чи таки справді дурний трохи зробився».

Входить Марися і несе клунок одягу, щоб прати. Мартин забороняє їй прати самій, бо в неї є робітниці. Марися не знає, що їй робити.

Мартин: «Наглядай, щоб другі робили, а сама надінь мені зараз нове плаття, по-мий гарненько руки та й сиди, як панночці слід. Та руки, руки мені мий разів три на день, не жалій мила. Ну, на лиці вона й так гарненька; а треба б присипать ще боро-шенцем, – є таке борошенце, та не знаю, як його звуть і де воно продається…»

Але Марися не хоче сидіти без роботи. Мартин обіцяє дістати їй п’яльця, що вона вишивала, а Сидоровичка (хрещена) її на-вчить. Пішов.

ЯВА III

Марися (одна): «Таке щось чудне у нас ро-биться, що хоч з хати тікай!.. Чую я, що батько все про дворянство балакають, а ніяк не розберу, чого-то дворянці стидно робить. Дивно… 

Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє; тепер же все навиворіт. Коли б Миколу побачить… Вчо-ра був його батько у нас, чи говорив же він про наше весілля? Микола, певно, знає, хоч би прийшов заспокоїв мене, а то чогось неве-село на душі, наче що недобре серце віщує!..»

Приходить Микола й розповідає, що Мартин проти їхнього весілля, а його батько роз-сердився і каже йому сватати іншу. Марися каже йому не спішити, а вона «роздивиться, прислухається, і розміркує, що робить».

Домовляються зустрітися ввечері в садку. Микола йде.

ЯВА IV

Марися налаштована рішуче: «Краще смерть, ніж заміж за другого!..»

Входить Палажка, Марися жаліється їй, а та заспокоює, що є для неї хороший же-них: «Отой судейський, що приїздив до нас з Стьопою на масляній… Ти йому уподоба-лась… Пам’ятаєш? Що грав на гітарі і спі-вав… Чин великий на ньому… ростиратор, либонь…»

Марися: «Мамо! Жили ж ми перше без дворянства, і всі були щасливі!.. Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мій вік молодий!.. Мамо! Я ж ваша кров, – не губіть мене, віддайте заміж за Миколу. Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном, – це всяке знає!..»

Палажка її розуміє, водночас не може пере-чити чоловіку. «Тепер не знаю, шо й казати, що і робить, вимучилась зовсім і одуріла»

Палажка промовилася, що жених має бути

сьогодні. Виходять.

ЯВА V

Мартин з якимось хлопцем, той вносить п’яльця, ставить і йде.

Входить Марися і падає йому в ноги: «Не губіть мене, не топіть мене – я у вас одна! … Не віддавайте мене заміж за того жениха, що приїде з города, – я його не люблю, я за нього не хочу…»

Мартин незворушний: «Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..» Він не збирається сперечатися з Марисею, вона йде.

Мартин: «Не знає свого щастя; сказано: молоде – дурне… Ох, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людь-
ми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам… От трохи погримав, а вже й жаль!.. Воно ж, дурне, дума, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества…

А чого мені це коштує?.. Колись подякує».

ЯВА VI

Вбігає Омелько. Каже, що їдуть. Мартин заметушився.

Входить Націєвський, з гітарою в руках, у шерстяній накидці. Мартин іде до дверей, розставивши руки: «Милості прошу, дорогий гостю!»

Націєвський кладе гітару на стілець. Обні-маються і цілуються.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Декорація та ж.

ЯВА І

Омелько і Трохим вносять стола. Розмовляють.

Трохим: «А не чув, коли буде весілля?» Омелько: «Не чув. Вчора гуляли довго, – жених і досі спить».

ЯВА II

Входить Мартин, наказує Омельку при-нести вмиватися паничеві. Омелько несе ночви і відро води. Мартин його сварить, наказує взяти «велику дерев’яну миску і води в полив’яний глечик». Виявилося, панич ще спить.

Мартин кличе Марисю, тим часом говорить з Палажкою, розповідає, про що домовилися з женихом: «п’ятсот рублів приданого, весілля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продо-вольствіє і хату поставить у городі – місце у нього є».

Заходить Марися, Палажка йде. Мартин каже Марисі: «Ну, моя дитино, я вже скінчив з твоїм женихом. Сьогодня заручини, а на тройцю й весілля».

Марися: «Не любите ви мене… випихаєте з дому…»

Мартин: «Я тебе не люблю! Господи! Душу свою готов тобі віддать!.. Для кого ж я по-биваюсь, як не для вас? Послухай мене, доню моя: краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам! І батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої унуки – дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!

Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю. Не хмурся ж, не хмурся… Жених вийде, а ти сядь за п’яльці, будь з ним приязна. Сядь, доню, за п’яльцями якось пристойніше сидіть… так, ніби за роботою… Я ж зараз вернуся, а ти поводься з женихом як слід дочці Мартина Борулі, уродзоного шляхтича!»

ЯВА ІІІ

Омелько каже, що жених уже встав.

Марися вирішила, що вона зробить так, щоб Націєвський сам від неї відцурався.

ЯВА IV

Входить Націєвський, вітається з Марисею, починається розмова, Марися говорить дуже гостро. Націєвський питає, чи вона вишиває.

Марися: «Ні, я не вмію, так сидю, батько звеліли вас піджидать за п’яльцями, щоб ви подумали, що я баришня… Я проста дівчи-на, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать… Подивіться, які у мене руки…»

Націєвському на це байдуже. Марися: «Я за вас не хочу заміж, то татко мене силують, а я вас не люблю…»

Націєвський: «Як побрачимся, тоді полюбите!.. Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте! (Б’є акорд на гітарі і співа.) У нас многія баришні од меня тають, і ви розтаїте»

Марися відверто говорить, що він їй противний. Іде.

ЯВА V

Націєвський (один): «Любить другого… Положим, єжелі только любить, то це круп-ний пустяк, но єжелі любов з фіналом…
Це для меня мучітєльно будить і позорно даже!.. Впрочем, до свадьби далеко, ми і ето разузнаем; а отказаться і перед вінцем можна… Как би я не вскочіл у корито!»
[вловили, що таке «любов з фіналом?»;) ]

Націєвський чує голоси Мартина і Палажки, хоче підслухати їхню розмову, тому хо-вається за шафу.

Входять Палажка і Мартин. Сперечаються про те, кого брати за кумів. Виходять.

ЯВА VI

Входить Націєвський, він вирішив, що «невеста з приплодом», бо «Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть».

Бере гітару і хоче йти, але заходить Омелько. Націєвський питає, де тут корчма, каже, що в нього діло до жида. І йде. Омелько ви-рішує, що він «похмелиться пішов».

ЯВА VII

Входять Мартин і Палажка, вони досягли консенсусу в суперечці: «Hехай первого охрестять твої куми, а другу дитину мої…»

Омелько каже, що Націєвський пішов в корчму похмелитися. Мартин його сва-рить за такі висновки, каже, що «у чиновників у кожного є діло до жида!», наказує покликати його і Марисю, бо вже гості зби-раються.

ЯВА VIII

Приходять гості, усі чекають на жениха. Приходить Омелько і каже, що панич «подався у город». Мартин хватається за голо-ву і сідає, гості сполошилися, шепчуться, а потім розходяться.

Мартин збирається їхати в місто: «Я ж з тебе зроблю писанку!.. Я ж тобі покажу, як шуткувать з дворянином!»

Мартин і Омелько виходять. Палажка обнімає Марисю, плачуть.

ДІЯ П’ЯТА

Декорація та ж. ЯВА І

Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по‐дорожньому. Омелько несе за ним скриньку.

Омелько розповідає, як вони наздогнали панича: «Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз за-тріпав обома руками, зашарпав кобилку ві-жками і ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припусти-ли.

Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала споти-каться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем… А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одскочило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур’яни…. Отут ми їх догнали… і я напарив жида, а панича пан частували…. Спасибі, чумаки одняли, а то, мабуть,

і вбили б. А потім пан злізли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали як неживі… Чумаки ті їх і додому довезли».

Степан наказує розпрягти коней. Омелько йде.

ЯВА II

Степан (розмірковує сам): «Погані наші діла, усе пішло шкереберть – і в дворян-стві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом – і куди при-моститься, сам не знаю…»

Входить Марися, радіє приїзду брата. Каже, що батько дуже хворий.

Марися: «Не вспіли батько очунять після тієї оказії [з женихом], а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів роз-валить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві.

А, не доведи господи!.. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись – насилу одпро-сились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились… І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять… все зітхають та читають ту проклятущу бумагу…

Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк ви-бираться, а куди вибираться, що робитьз слабим батьком, самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!»

Степан зізнається Марисі, що його поза штатом залишили. Марися просить не ка-зати поки що батькові. Розповідає, що мати пішла по Гервасія, щоб вони помирилися.

Степан йде до батька.

ЯВА III

Приходить Микола, каже, що батько його погодився прийти, скоро буде тут. Так що в них з Марисею є ще надія. Входить Степан. Микола радіє, що Степан повернувся – «знов затоваришуєм».

ЯВА IV

Входять Палажка, Гервасій і Протасій.

Гервасій розпитує Степана про службу, він зізнається, що вже не служить – земський суд скасували і він став «лишнім».

Гервасій: «Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсім одурів старий: робітникові плате на своїх харчах тридцять рублів, а сина, замість того щоб привчать до хазяйства, віддав у службу – байди бить!.. Тепер не ті часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. І все то дворянство наробило. І батька треба збить, щоб він з дворянської зарубки зскочив, бо все хазяйство піде прахом, а чиновника з тебе не буде…»

Степан і сам бачить, що Гервасій добре каже. Але має ще поговорити з батьком.

Гервасій і Палажка пішли до Мартина.

ЯВА V

Протасій розказує Степану й Миколі, як сам служив.

Виводять Мартина під руки Гервасій і Па-лажка, Марися йде за ними.

ЯВА VI

Мартин, Гервасій, Протасій, Палажка, Ма-рися, Микола і Степан. Мартина садовлять на стільці. Він жовтий – від розлиття жовчі.

Мартин: «Бумаг же, бумаг багато… П’ять літ діло йшло… зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах – Боруля, а у старих – Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав – Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце…»

Гервасій переконує Мартина, що йому не потрібне дворянство. Палажка, Марися й Степан його підтримують.

Мартин просить Палажку принести «палятурку» і щоб Омелько розтопив грубку.

Палажка вносе палятурку, повну бумаг. Мартин розв’язує.

Мартин розглядає своє «бумаги», вагається, не хоче палити. Омелько пропонує віддати йому «бумаги» на цигарки – це розлютило Мартина. Він питає сина, як той буде слу-жити без дворянських бумаг, а Гервасій розповідає йому, що земський суд скасували і Степан вже не служить.

Мартин кидає бумаги в піч, плаче над ними. Палажка, Степан і Марися заспоко-юють.

Гервасій пропонує поженити дітей. Мартин погоджується: «Нехай вас бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами»

Входе Омелько з соломою.

Мартин: «Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згорі-ла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дво-рянська, попелом стала. Візьми, Омель-ку, попіл і розвій по вітру!..»

Омелько: «І що б то було на цигарки віддать!»

Завіса

Записи створено 214

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.